Любчик
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 00:49, 22 листопада 2017; Oltymborovska.if17 (обговорення • внесок)
Лю́бчик, -ка, м. 1) Милый, дорогой. Не їдь, братіку, не їдь, любчику! Чуб. V. 49. 2) = Любисток. Вх. Лем. 433.
Сучасні словники
ЛЮ́БЧИК, а, чол.
1. розм. Те саме, що любко. То була її любов, то був її любчик Павлусь (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 254); — Любчику, Йванку! Ци [чи] будемо в парі усе? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 315). 2. діал. Любимчик. Хлопчик був у хаті тій, син господаря, плазунчик, батьків любчик і пестій (Іван Франко, XI, 1952, 223).
Ілюстрації
|
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 565. BigHit та батьки Чонгука.
