Сліпий

Сліпий, -а, -е. 1) Слѣпой. Перебендя старий, сліпий. Шевч. 2) Сліпі дзиґарі. Крытые часы. Подол. г. 3) — замок = Лавчастий замок. Шух. І. 93, 94. Ум. Сліпенький, сліпесенький. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}

СЛІПИ́Й, а, е. 1. Позбавлений зору, здатності бачити; протилежне зрячий. Перебендя старий, сліпий, — Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає (Тарас Шевченко, I, 1963, 52); Із темних сіней напомацки виходить сліпий Вихтір (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 207); * Образно. Душа народу не сліпа, Вона стоока; До могил героїв Повік-віків не заросте тропа (Максим Рильський, III, 1961, 279); // у знач. ім. сліпий, пого, чол.; сліпа, пої, жін. Людина, позбавлена зору. Сліпий не побачить, так видума (Номис, 1864, № 6844); Там [у пеклі] .. Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (Іван Котляревський, I, 1952, 138); Сліпий відшукав патерицею камінь, сів і, перевівши подих, почав скидати з себе торби, бандуру (Микола Олійник, Леся, 1960, 36); Сліпа показана в поемі в стані крайнього душевного пригнічення: сон дочки віщує їй нещастя (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 106);