Пелена

Пе́лена́, -ни, ж. 1) Подолъ рубахи. Вареники варила, та й пелену спалила. Нп. 2) Выступъ крыши надъ стѣною. Судж. у. Ум. Пелінка, пеліночка. Чуб. III, 176. Мил. 164.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник(1970—1980)

ПЕЛЕНА 1, и, жін. Нижній край одягу (плаття, спідниці і т. ін.). Ти, сестро Феба молодая! Мене ти в пелену взяла І геть у поле однесла (Тарас Шевченко, II, 1963, 300); — Сюди сідайте, — змахнула мати пеленою чистісіньку, аж лискучу, лаву... (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 446). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 113.Коментарі (0) ПЕЛЕНА 2, и, жін. 1. заст. Покривало. Йшла вона, неначе та лебедочка плила, в білім, як сніг, убранні. З-під віночка білих квіточок хвилею спадала аж до землі пелена, зіткана буцім з павутини (Олекса Стороженко, I, 1957, 372); * У порівняннях. Перший сніг і ласкаво і мило Пеленою пухнастою ліг (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 308). 2. перен. Суцільний покров (чого-небудь легкого, невагомого), який обволікає що-небудь з усіх боків. Стелиться сивий туман пеленою (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 210); З півночі, від наддеснянських борів, повіяв свіжий передсвітанковий вітер, розірвавши пелену хмар (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 211).

Ілюстрації