Окови

Око́ви, око́в, ж. мн. Оковы. Шевч. ОКО́ВА, и, жін. 1. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях і т. ін. Він видобув із свойого [свого] мішка велику дерев'яну орендарську люльку в мосяжній окові (Іван Франко, III, 1950, 221); У кінці ж світлиці, на високому помості, на стільці з золотими оковами сидів кесар Болгарії Петро (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 214). 2. перев. мн. Те саме, що кайдани 1. Окують царей [царів] неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними окрутять (Тарас Шевченко, I, 1963, 346); Мотря посміхається. Робить рух, ніби сама кладе руки в окови (Ірина Вільде, Наші батьки.., 1946, 11); * Образно. В повітря хоч і пахло м'якою передвесняною свіжістю, але земля ще не звільнилася з оков морозу (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 205); Вирвавшись з крижаних оков, ріка гордовито несла свої води мимо Саратова (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 233); // перен. Те, що заважає розвиткові чого-небудь. Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею (Ленін, 21, 1972, 59). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 672.