Дорікнути

Дорікнути, дорікти. См. Дорікати.

Сучасні словники

ДОРІКНУТИ, епу, ечеш; мин. ч. дорік, дорекла, ло; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка.

1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Дорікає горщик чавунові, що чорний; аж гульк — і сам у сажі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 217); — Чого се ти усе думаєш?.. — дорікав його Варка (Марко Вовчок, I, 1955, 170); Ахмет зиркнув на двері халупки, гукнув Гусейна і дорікав хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 83); Тепер Тася нервово ходила по кімнаті з папірцем у руках і цілком слушно дорікала матері (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 112).

2. чим. Ставити що-небудь у докір комусь. — Ет, реп'яхами дорікаєш! — Сказав Бровко (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 152); Вона може легко виділити свою садибу з їхньої і житиме на окремому господарстві, аніж має їсти їхній гіркий мед, яким її люди вже й так дорікають (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 342).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 377.

Ілюстрації