Коріння

Корі́ння, -ня [ко^ур‛і́н`:а], м. соб.

1)Коренья.

2)Пряности. Желех. Ум. Коріннячко.

Зміст

1. Збірн. до корінь

Буря вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188);
Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);
Корінці деяких рослин використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189);
— Не буде зараження, — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).

2. Коренеплоди, що уживають зі стравами, напоями; прянощі.

Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
М'ясо дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь.

І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах);
Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров);

// тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось.

— Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

доко́пуватися / докопа́тися до ко́реня (до корі́ння) Глибоко, вдумливо аналізуючи що-небудь, з’ясовувати його суть.

Він ніколи не буде ні письменником, ні інженером, бо не здатний серйозно вчитись і докопуватися до коріння (О. Донченко).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому.

1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь.

Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак);
Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко);
Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей).

2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися.

Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко);
Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний);
пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

сяга́ти [свої́м] корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови.