Дивування

Дивува́ння, -ня, с. Удивленіе. Онисько не показував дивування. Левиц. Пов. 283. Ум. Дивуваннячко.

Сучасні словники

ДИВУВА́ННЯ, я, сер. Стан людини, викликаний тим, що вражає, дивує своєю незвичайністю, незрозумілістю або несподіваністю. — Я ніколи не то, що бачила, а й не гадала, щоб на світі було таке! — і страх перейшов у дивування (Панас Мирний, I, 1954, 67); [Воробйов:] Зникає все марне, дрібне, егоїстичне. Я з дивуванням згадую — невже я міг з вами сперечатись? (Іван Кочерга, II, 1956, 468).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 273.

Ілюстрації