Свічник
Свічник, -ка, м. 1) Подсвѣчникъ. Засвітивши свічку, не ставлять під посудину, а на свічнику. Єв. Мт. V. 15. 2) Насѣк. = Світун. Вх. Пч. І. 6.
Тлумачення у сучасних словниках
Академічний тлумачний словник
СВІЧНИ́К, а, чол. Підставка для свічки або свічок. В далекому кінці каплиці сяв престол, обставлений срібними та золотими свічниками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 16); На столі.. блимали в свічниках свічки (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 151). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 98.
Орфографічний словник української мови
свічник - іменник, чоловічий рід, неістота, II відміна
УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)
СВІЧНИК твір декоративно-ужиткового мистецтва, призначений для закріплення свічок, якими освітлюють інтер'єр; може бути напольним, настільним (канделябр) або підвісним (люстра), на одну чи більше свічок.
Словник синонімів Караванського
СВІЧНИК підсвічник, (під ряд свічок) канделябр.
СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)
СВІЧНИК 1. і підсвічник Підставка для свічки чи свічок;
2. Церковний світильник, що являє собою підставку зі свічкою чи свічками; кандило
Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
свічник -а, ч. Підставка для свічки або свічок; канделябр.
Ілюстрації
