М’явкати

М’явкати, -каю, -єш, м’явча́ти и м’явучати, -вчу, -чиш, одн. в. м’я́вкнути, -кну, -неш, гл. = Нявкати, нявчати, нявкнути. Желех. Будеш м’явкав як той кіт. Грин. III. 653. Куниці кричать, м’явучать. Св. Л. 295.

НЯВКАТИ, -аю, -аєш, недок., розм. Видавати звуки «няв-няв» (перев. про котів). [Хламушка:] Де це він нявкає? Кис, кис, кис, Ромео, де ти, негіднику? (Іван Кочерга, II, 1956, 34); Кішка поклала мені на коліна лапки і нявкає — мабуть, теж голодна (Іван Багмут, Опов., 1959, 7); * Образно. Наталія Корніївна була з тих, що при чужих людях нявкають, а в себе вдома гавкають (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 70). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 459.