Кулька

Кулька, -ки, ж. Ум. отъ куля. и, ж.; мн. ку́льки́, ку́льо́к. 1. Зменш. до ку́ля1 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (Фр., VI, 1951, 212); Розплющив [Матюха] очі заспані — над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний,— Лізина робота (Головко, II, 1957, 42); * У порівн. Біжить Айше, як золота кулька, й червоні кіски женуться за нею, немов проміння (Коцюб., II, 1955, 159).

2. Зменш. до ку́ля1 3. Ой свиснула кулька, Не злилася, А газдиня кров’ю Залилася (Фр., XIII, 1954, 387); Прокіпчук зупинився серед загону і свої.. очі здержав [затримав] на непомітній могилці із низьким хрестиком.— Спиш, братчику, а ми по тобі сіємо жита.. Бацнула кулька в голову — і впав (Ірчан, II, 1958, 83).

1) Шарикъ, 2) Пулька. Кулька не дулька: як уразить, шо заболить. Вас. 214. 3) Массивный глиняный кружокъ съ дырой посрединѣ: раскаленный до красна бросается въ сосудъ съ водой для нагрѣванія послѣдней. Вас. 182. 4) Родъ клейма для овецъ въ видѣ пробитаго въ ухѣ круглаго отверстія. Мнж. 182. 5) Дырочка для застегиванія въ обшлагахъ женской сорочки. Гол. Од. 20. 6) Раст. Prunus insititia. ЗЮЗО. I. 132.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках кулька — и, ж.; мн. ку/льки, ку/льо/к. 1) Зменш. до куля I 2); маленька куля. 2) Зменш. до куля кулька — іменник жіночого роду … ку́лька іменник жіночого роду

Ілюстрації