Оп’яніти
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:34, 27 листопада 2016; Islehkostup.im16 (обговорення • внесок)
Оп’яні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Опьянѣть. Драг. 288.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОП'ЯНІТИ, ію, ієш, дієсл., док.
- 1. Стати п'яним; сп'яніти, захмеліти. Юрчик розбундючився... Оп'янів і лаявся (Гнат Хоткевич, II, 1966, 211);
* У порівняннях. З радості стара як оп'яніла. Їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Панас Мирний, II, 1954, 249); // Дійти до стану запаморочення, який нагадує сп'яніння.
- 2. перен. Дійти до стану екстазу, самозабуття. Забагато, забагато в ясні очі я гляділа, аж від їх палкого блиску вся з кохання оп'яніла (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 32); А жайворон за цілий день над повіддю ланів од того дзвону і пісень, здається, оп'янів (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 335).