Син

Син, -на, м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. Нп. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку! Як я маю тобі, сину, каже той дід, продавати, то лучче я тобі так дам. Чуб. II. 68. Божий Син. Сынъ Божій І. Христосъ. За кого ж ти роспинався, Христе, Сине Божий? Шевч. Бі́сів, вражий, вразький, чортів син. Чортовъ сынъ (брань). Брешеш, вражий сину! ЗОЮР. І. 76. Гей ви, ляхове, вразькі синове! ік порогу посувайтесь, мені, козакунетязі, на покуті місце попускайте! ЗОЮР. І. 205. Песький, сучий син. Сукинъ сынъ. Я сучий син, коли отце не він. Греб. 390. Таки́й-сяки́й син. Бранное выраженіе, которымъ, для приличія, замѣняются болѣе ругательные эпитеты. А ти вже закозакувався, сякийтакий сину. ЗОЮР. І. 154. Який син! Кой чортъ. Се ж Ничипір кажучи, брехав: який син у його і крапля була в господі. Кв. Злий з сина.... Злий з сина був старий дундук. Котл. Ен. III. 33. Ум. Синок, синко, синонько, сино́чок, си́нчичок. Грин. III. 692. Пятий синко ще й Пилипко. Рудч. Ск. І. 28. Один синчичок, як одинчичок. Чуб. III. 273.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації