Ольшина
ВІЛЬШИ́НА, и, жін. 1. Те саме, що вільха. Проліски лізли крізь корені вільшин (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 426); Як п'янко пахне зів'яле листя вільшини, орішини, дуба (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 260). 2. збірн. Вільхові зарості; вільшняк. За водою лука, далі лозові корчі, вільшина (Іван Франко, II, 1950, 25); Човен з розгону увійшов у вузенький рукавчик, під шатро вільшини (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 83). Ві́льха (Alnus) — рід дерев і чагарників родини березових (Betulaceae). Зарості вільхи називають вільшняками[1]. Плід — однонасіннєвий горішок, сплюснутий і оточений вузьким крильцем. Горішки дозрівають до осені, але випадають з шишки лише наступної весни. Вільха — непоказне, здавалося б, деревце, навіть восени не змінює кольору листя. Про неї можна сказати — дерево як дерево. Звичайна. Але навіть у цій скромниці є свої безцінні якості і достоїнства. Почнемо з того, що з непідвладній гниття у воді деревини вільхи виготовляли палі, які традиційно застосовувалися по всій Європі для закладання основ під будівлі на багнистих місцевостях, а в Росії ще й для колодязних зрубів. На вільхових палях триматися фундаменти більшій частині будівель старого Амстердама, Винчестерский кафедральний собор і водяні млини в Шотландії.
Деревина вільхи м’яка, легка, добре ріжеться, мало жолобиться при сушінні, володіє хорошою стійкістю форми, добре протравлюється і полірується. Тому раніше вона широко використовувалася для виготовлення різноманітних меблів. В тому числі і дорогий, завдяки тому, що вільху можна обробити під червоне дерево. В даний час мода на деревину вільхи повертається. Вільха придатна для різьблення. У місцях, де мало липи, осики, верби, майстри-різьбярі працюють з вільхою. Добре обробляється вона і на токарних верстатах. Тому вільха широко використовується для виготовлення різноманітної домашнього начиння, особливо тієї, від якої вимагається певна зносостійкість і міцність.
Текстура вільхи Деревина вільхи має однорідну будову, річні шари і серцевинні промені слабо помітні на необробленій деревині, але після її обробки та оздоблення прозорими лаками, вони проявляються більш виразно, створюючи досить цікавий малюнок, особливо на тангенціальному розрізі.Вільха
Є у вільхи і своя легенда, яка пояснює незвичайний колір деревини. Справа в тому, що у свіжозрубаної вільхи деревина білого кольору, але тут же на очах вона стає спочатку рожевою, а потім забарвлюється в криваво-червоний колір. Проходить час — і поверхню деревини стає коричневою. А стійке світло-шоколадний колір деревина вільхи набуває тільки після того, як її висушать і витримають. Саме за краснеющую деревину вільху вважають «ран» деревом. Легенда тожесвязана з кров’ю: нібито одного разу диявол, що змагався з Богом при створенні світу, спробував створити вовка, але не зміг оживити його. З волі Божої вовк ожив і кинувся на диявола, який, рятуючись від нього, виліз на вільху. Проте вовк все ж встиг схопити його за ногу, і кров з рани потрапила на деревину вільхи, пофарбувавши її в червоний колір.
Вільха відноситься до порід з високою равноплотностью: різниця в будові ранньої та пізньої деревини річних шарів незначна. Мікронерівності, що залишаються після обробки поверхні деревини вільхи складають 30-100 мкм, як у більшості рассеяннососудистых порід.
