Соболь

Со́боль, -ля, м. Соболь — животное, а также соболій мѣхъ. КС. 1882. IX. 416. Візьми шубу з оксамиту, соболями підшиту. Лукаш. 144. Употр. какъ ласкат. слово. Козаченьку, мій соболю, візьми мене із собою.

Соболь. Перлина сибірської тайги — так називають соболя, який є національною гордістю Росії. Здавна соболь був основою її хутрового промислу. Колись тисячі мисливців щорічно відправлялися за соболем на полювання в тайгу. Тисячами вивозилися в Америку і Європу їх шкурки, де вони були на вагу золота в буквальному розумінні цього слова. З кожним роком соболя ставало менше й менше. На початку ХХ століття тварина була практично поставлено на грань вимирання. Соболь (Martes zibellina L.) — ссавець з роду куниця (Martes) родини куницевих (Mustelidae), типовий мешканець тайги. Чуб. V. 84.Шаблон:Otheruses

Зміст

1 Систематика
2 Опис
3 Поширення та біологія
4 Підвиди
5 Література
6 Посилання
7 Іноземні словники
- 7.1 українська-англійська Словник
- 7.2 ЯНДЕКС словари
8 Ілюстрації
9 Медіа

Систематика

Один з 8-ми видів роду куна (куниця) (Martes). За оглядом "Види ссавців світу" (2005) може бути конспеціфічний з Martes americana, Martes martes і Martes melampus (Anderson, 1970; Hagmeier, 1961). Гептнер та ін. (1967) включає японських і корейських melampus у склад виду Martes zibellina.

Опис

Довжина тіла 34 — 52 см, вага 1,8 кг; тіло струнке, гнучке, хвіст (довжина 11 — 19 см) пухнастий, кінцівки досить короткі й товсті. Хутро від жовтобурого до чорнобурого, дуже густе, довге, шовковисте. Хутро у різних підвидів суттєво розрізняється за забарвленням і м'якістю. Найвідомішим і найкоштовнішим є хутро баргузинського соболя.

Поширення та біологія

В даний час від Уралу до берега Тихого океану живе кілька сотень тисяч соболів. Це яскраво виражений хижак — спритний і сміливий. За добу соболь долає більше 10 км, і з задоволенням лазить по деревах. Але на відміну, скажімо, від куниці, йому все ж краще ходити по землі. Полює соболь по-різному. Може підстерігати мишу в засідці, як кішка, може підкрастися до тетерева, який сидить на снігу, або переслідувати дичину по снігу поки остання не впаде від знемоги. Основна його їжа дрібні гризуни — пищухи, ховрахи, полівки. Але частенько в раціон соболя потрапляють і зайці, білки, горностаї, а також птахи — глухарі, тетереви. І найцікавіше, що будучи хижаком, соболь із задоволенням включає в своє меню кедрові горіхи та ягоди — брусницю, чорницю, горобину. Сучасне поширення пов'язане з лісами на схід від Печори до Тихого океану. У минулому соболь був поширений значно далі на захід, зокрема й в Україні у північній частині лісової смуги (Сокур, 1961).

У місцях перекривання ареалу з куною лісовою (Martes zibellina), зокрема на Уралі, часто зустрічаються гібриди, які мають назву "кідус" або "тумак" (не плутати з "тумак" як однією з поширених назв куни лісової у польській мові).

Цінний мисливський звір від часів Русі до сьогодення.

Також соболя розводять на звірофермах, у тому числі й в Україні [джерело?].

Підвиди

Розрізняють 16 підвидів (Wilson, Reeder, 2005).

Соболь ангарський (Martes zibellina angarensis)
Соболь арсен'ївський (Martes zibellina arsenjevi)
Соболь аверинський (Martes zibellina averini)
Соболь хоккайдоський (Martes zibellina brachyura)
Соболь ХХХ (Martes zibellina ilimpiensis)
Соболь якутський (Martes zibellina jakutensis)
Соболь камчатський (Martes zibellina kamtshadalica)
Соболь ХХХ (Martes zibellina linkouensis)
Соболь ХХХ (Martes zibellina obscura)
Соболь баргузинський (Martes zibellina princeps)
Соболь сахалінський (Martes zibellina sahalinensis)
Соболь саянський (Martes zibellina sajanensis)
Соболь ХХХ (Martes zibellina schantaricus)
Соболь ХХХ (Martes zibellina tomensis)
Соболь тунгуський (Martes zibellina tungussensis)
Соболь єнісейський (Martes zibellina yenisejensis)
Соболь звичайний або західносибірський (Martes zibellina zibellina)

Підвид соболя Martes zibellina averini Bashanov, 1943 названо на честь відомого українського зоолога Віктора Аверіна; типовий екземпляр зібрано в Катон-Карагайському районі Східно-Казахстанської області, описано 1943 року (Бажанов, 1943); зберігається в Зоологічному музеї імені М. Щербака НАНУ, Київ (Павлинов, Россолимо, 1987: с. 62).