Блазен

Блазен, -зна, м. = Блазень. Ном. № 1327.

Блазень:

1. Сценічний персонаж в старовинних ярмаркових та балаганних виставах. Він часто зустрічається у творах В. Шекспіра, П. Кальдерона та ін.
2. Близька до монарха або феодала особа, обов'язком якої було розважати вельмож та їхніх гостей жартами, нерідко сатирично гострими.
3. Переносно — дурень, телепень.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЛА́ЗЕНЬ, зня, чол.

1. заст. Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. Султан обдаровує блазнів, німих, карлів, євнухів (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 342).

2. Комедійний персонаж у старовинних виставах. На думній гордій голові юнацькій Вбачаю я строкату шапку блазня (Леся Українка, IV 1954, 114); Образ Харка не має нічого спільного з розумними й дотепними блазнями-гострословами, яких чимало є у світовій драматургії (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 106).

3. перен., зневажл. Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря. — Хто лиш з блазнями зайде. Той сам блазнем буде! (Степан Руданський, Співомовки.., 1957, 22); * У порівняннях. З нудьги... Як блазень, чмокавсь та лизавсь [Юпітер] (Іван Котляревський, I, 1952, 261).

4. лайл. Дурень, телепень. Боже мій єдиний! І цей блазень забиває мені баки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 21); [Коломийчиха:] Тебе ще, блазня, не вчили, так я поучу! (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 227); — Вавілонський ти кухар.., самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 343).

5. діал. Молокосос, малюк. Чи не сором такому блазневі горілку пить? (Словник Грінченка); Тату, я не вітер, я вже не хлопець, не блазень (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 584).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Блазен, зна, м. = Блазень. Ном. № 1327.

Ілюстрації

x140px

x140px

x140px style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px Медіа В тег EmbedVideo введен неверный id "http://yandex.ua/video/search?p=4&filmId=g6BNMegV0Cw&text=блазень&redircnt=1448441457.1&path=wizard&_=1448441448213" видео для сервиса "youtube". http://yandex.ua/video/search?p=4&filmId=g6BNMegV0Cw&text=блазень&redircnt=1448441457.1&path=wizard&_=1448441448213 Цікаві факти Найвідоміші блазні У Середньовіччі було прийнято господареві при дворі мати блазня або скомороха. Обов'язком цієї людини було веселити господаря та його гостей. Насправді посада ця була досить важливою. Для короля блазень поставав символічним близнюком. Цього предка клоуна дозволялося багато, невипадкова його зв'язок з юродством. На Русі головний персонаж казок - Іван-дурень, який часто протистоїть царям за рахунок свого таємного знання, з боку здається звичайною дурістю. У результаті часто так бувало, що головною якістю блазня були не баляси і веселощі, а висміювання злих і брехливих рис людей. При цьому кар'єра скомороха часто балансувала на межі, адже треба було вміти і віджартовуватися від гостей і зберігати баланс дозволеного з монархом. Зате через блазнів можна було довести до відома правителів ті або інші гострі проблеми, про які говорити в лоб було ризиковано. В Європі традиція найму блазнів закінчилася з настанням епохи Просвітництва і Реформації. У Росії скоморохи також грали чималу роль, впливаючи, як і в Європі, на політику монархів. Ми згадуємо царів та імператорів, але незаслужено забуваємо тих, хто не боявся гострим словом, нехай і прикидаючись дурником, направити правителів на шлях істинний. А адже навіть мудрий Ходжа Насреддін, як кажуть, був блазнем самого Тамерлана. Тому і згадаємо про самих знаменитих шутах в історії. Шико. Ця імпозантна постать з'явилася на світ в 1540 році в Гасконі. Жан-Антуан д Англере вибрав собі псевдонім, який означав уламок зуба, пеньок. Цей блазень зробив непогану військову і політичну кар'єру. Він встиг взяти участь у Варфоломіївської ночі. Спершу Шико став сховищем секретом для Генріха III, а потім став служити і Генріху IV. У 1584 році Шико отримав титул дворянина. Це був енергійний чоловік, який увійшов в історію ще й як письменник-сатирик. Шико був єдиним придворним блазнем свого часу, який мав шпагу. Нею він, до речі, відмінно володів. При цьому Шико не носив рябої одягу, традиційних бубенчиков. Він одягався просто, але з бездоганним смаком дворянина. Улюблений блазень королів умів прямо говорити з ними про все, що йому тільки хотілось. При цьому Шико вдавалося не гнівити своїх високих покровителів. А загинув блазень зовсім не від королівської злості, а на війні. Сталося це в 1591 році. Хоробрий Шико захопив у полон графа де Шалиньи, але не став віднімати у нього шпагу, бажаючи продемонструвати свої досягнення Генріху IV. Ображений блазнем аристократ вдарив того по голові ефесом, що і стало причиною смерті. Ян Лакоста. Серед численних руських блазнів були й іноземці. Ян Лакоста був хрещеним євреєм, чиї предки втекли з Португалії спершу в Північну Африку, а потім і в Німеччину. У Гамбурзі з Лакостой в 1712 році познайомився Петро Перший, який тут же взяв вподобаного йому маклера з усією його родиною в Росію. Смішна і незграбна постать чоловіка дозволила йому зробитися блазнем при дворі. Лакоста отримав прізвисько Петро Дорофійович і почав старанно служити цареві. Цей блазень був розумним і освіченою людиною, знав шість мов. При спілкуванні з царем Лакоста вміло вступав у богословські дебати, використовуючи риторику. В результаті блазень несподівано міг прийти до дуже смішним висновків, що особливо подобалося Петрові. Вважається, що Лакоста допомагав Петру в його боротьбі з боярами - він різав каптани і стриг бороди. В 1717 році «кум» царя, програвши суперечка, прийняв православ'я. А в 1723 році Петро подарував своєму улюбленцю безлюдний острів Соммерс у Фінській затоці і титул «короля самоїдської». Лакоста тут же став з'являтися на застілля в жерстяній короні, зрушеної на вухо. Незадовго до смерті Петра Першого завдяки інтригам іншого улюбленця царя Олександра Меншикова, Лакост заслали в Сибір. Блазня звинуватили у зв'язку з засудженим віце-канцлером Шафировым. Однак Ганна Іоанівна повернула до двору блазня, пізніше він продовжив свою кар'єру в такій якості у Бірона. Балакірєв. Найвідомішим придворним блазнем Петра Першого був Іван Балакірєв. Сам він був вихідцем зі старовинного княжого роду. Балакірєв був представлений царя в 1715 році, у віці 16 років. Петро визначив юнака в Преображенський полк, а потім став їздовим Катерини Олексіївни та її розсильним. Допомагав Балакірєв і Петру, ставши його сподвижником. Але дотепний кур'єр виявився нестриманий на мову. Він проговорився про листах до Катерини камергеру Монсу. В результаті Балакірєва чекало покарання і заслання. Але з сходженням на престол Катерини її слуга був повернутий до двору. Балакірєв отримав звання прапорщика Преображенського полку, але при дворі у нього не було іншої посади, виконувати доручення імператриці. За документами того часу він блазнем не значився. У штат придворних «дурнів» Балакірєва зарахувала вже Ганна Іванівна. Але і при ній блазень так багато базікав, що навіть викликався в Таємний наказ. А після смерті Балакірєва його особистість стала стрімко обростати легендами, анекдотами і дотепними історії. Вважається, що блазню приписують навіть діяння деяких інших його колег. Сьогодні Іван Балакірєв став не тільки історичною, але й літературним персонажем, за мотивами історій про нього ставлять спектаклі і знімають мультфільми. Більше читайте тут: [посилання http://molomo.com.ua/inquiry/clowns.html]