Божниця
Словник Грінченка
Божниця, -ці, ж. 1) = Божник. Мил. 170. 2) Храмъ, церковь. Піп каже: «Ідімо до божниці, а п’яниця каже: «ідімо до коршмиці». Ном. № 11728. Чаще: иновѣрческій храмъ. «Підем до костьоли». — А не до церкви? — поспитала Мася. — «Так і видно, що хамка!... Щоб ти мені і бровою не моргнула в ту сторону, де хамська божниця стоїть». Св. Л. 86. Як ішва ф суботу до божниці, до сьватині, то й Савамон хотів з ньов піти. Гн. І. 41. Ум. Божничка.
Сучасні словники
БОЖНИ́ЦЯ, і, жін., заст. 1. Те саме, що божник. У чистій, просторій світлиці, у кутку під божницею.., сидів Яків Бородай (Панас Мирний, I, 1954, 196); Вустя кинулася шукати за іконою на божниці листа (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 430); // Місце (куток) у хаті або в церкві з поличками, на яких поставлені образи (ікони). — Матір божу [ікону], — додав він Кузьмі, — візьми й постав за олтарем, у божниці... (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 94). 2. Храм, церква. Сотник глянув у сторону божниці, що одна на ціле місто мала бляшаний дах (Осип Маковей, Вибр., 1954, 304); У Києві новгородські купці мали свою новгородську божницю, яка знаходилась на Подолі (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 471).
Ілюстрації
Медіа
[[Категорія::Словник Грінченка і сучасність/Інститут мистецтв]]
