Антиминс
Антими́нс, -са, м. Антиминсъ. Узяв лядський антиминс із церкви та й привіз до преосвященного. ЗОЮР. І. 263.
Зміст
Сучасні словники
Толковый украинский словарь
Антимі́нс: предмет християнського релігійного культу; являє собою освячену архієреєм чотирикутну хустину із зображенням покладення Христа в труну
Словник церковно-обрядової термінології
АНТИМІНС
Чотирикутне полотно зі вшитими в нього частинками мощей, із зображенням покладеного до гробу Ісуса Христа, знарядь його катувань та чотирьох євангелистів, яке розгортають на престолі для здійснення Літургії; заст. священна трапеза; рідко покривало.
Словник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника
Антимінс - чотирикутний льняний або шовковийплат, з зашитими рештками мощей, на якому зображено покладеного у гроб Ісуса Христа (в центрі), знаряддя його страти і чотирьох євангелістів (по кутах).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Саме слово походить з грецької мови. Анти – перекладається, як замість, а місіон – стіл. Тобто, антимінс – це річ, яку використовують замість престолу.
Наявність освяченого антимінсу - обов’язкова умова звершення Божественної літургії. Зазвичай, складений антимінс зберігається на Престолі. В такому випадку від зовнішніх пошкоджень його зверху охороняє особливий лляний фрагмент матерії без жодних зображень, який називається ілітон (з грецької – пов’язка, обгортка ).
В давнину священики самі виготовляли антимінси, та приносили архієреям для освячення. Зовнішній вигляд їх часто відрізнявся. Так на ньому могли зображуватись чотирикінцеві або восьми кінцеві хрести, іноді разом із знаряддями страти Спасителя. З XVII cт., почалось виготовлення однотипних антимінсів, на котрих типографським способом нанесено зображення Спасителя положеного до гробу. Така практика зберігається і до нашого часу.
Історія зберегла нам згадку про блюзнірські магічні акти, які в давнину творилися над антимінсами, щоб комусь зашкодити: «Народ оповідав, що о.Лисовський, відомий гадяцький протопоп, робив різні чари, щоб звести гетьмана Івана Скоропадського, і для того різав антимінс в церкві с.Рикова, чаруючи гетьмана, що стверджував і риківський піп. Скоропадський про те знав і ще більше боявся Лисовського». (Лазаревський: «Опис. Старой Малоросіи», т. І, ст. 203).
