Товкти
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 04:41, 30 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Рудч. Ск. II. 166. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. Стор. М. Пр. 45. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. Грин. III. 314. 3) Твердить. Щодня одно товкла: «веди, та й годі». Рудч. Ск. II. 55.
