Рівноправний

Рівноправний, -а, -е. Равноправный. О. 1861. VIII. 90.

РІВНОПРА́ВНИЙ, а, е.

1. Який має однакові, рівні з ким-, чим-небудь права. Радянський Союз — це велика сім’я вільних і рівноправних народів (Рильський, III, 1956, 15); В соціалістичному суспільстві всі трудящі є рівноправними власниками засобів виробництва (Ком. Укр., 11, 1969, 46); [Ольга:] Ми станемо рівноправними громадянами, ми, тату, станемо людьми, ти розумієш?.. Ми нарівні зо всіма працюватимемо (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 58); // Заснований на рівноправності, зумовлений рівноправністю. — Позаяк мова йде про союз із сусідами, ми не можемо не поставити перед собою питання: де гарантії, що союз наш буде справді рівноправним і справді вільним? (Гончар, II, 1959, 188); Однією з характерних рис сучасної робітничої сім’ї є рівноправне становище жінки (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 89).

2. перен. Який виконує таку саму роль або має таке саме значення; рівнозначний. [Мартіан:] Слухай, сину.. Чи ж найпочесніше у світі — лавр? Шановний дуб, оливна гілка миру, свячена пальма — чи ж не рівноправні вони славутнім лаврам? (Л. Укр., III, 1952, 290); Сполучник — службова частина мови, що виступає для поєднання рівноправних членів речення і окремих речень (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 551.

Ілюстрації