Журитися

Словник Бориса Грінченка

Журитися, -рюся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журима, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, козак покидає! Мет. 79. Журитися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братікужайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Журитися за ким, по кому. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 85. Ой чи журиться отецьмати по мені? Мет. 450. Журитися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м’ясом, а м’ясо само йде. Рудч. Ск. І. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.

Сучасні словники

Словник української мови

ЖУРИТИСЯ, журюся, журишся, недок.

1. без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати. Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78); Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку (Іван Ле, Історія радості, 1947, 7); * Образно. Високі гнулись дерева... Додолу гнулися, журились! (Тарас Шевченко, II, 1953, 339); З-за широкого лиману Журиться сопілка (Андрій Малишко, I, 1956, 237); * У порівн Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася (Андрій Головко, II, 1957, 87).

2. за ким, розм. по кому. Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь. І як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 89); Журилася [Марія] за своїми батьками (Василь Кучер. Чорноморці, 1956, 407).

3. про кого — що, за кого — що, розм. за ким—чим, заст. ким, чим, із спол. сл. Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь. Видно було, що вона.. про щось журилась (Панас Мирний, III, 1954, 152); Ви не журіться мною, я собі дам раду (Василь Стефаник, III, 1954, 159); Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер невистарчає вигодувати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436); — Не журися за цим [що сушать пшеничний океан жниварки], Костю, — відповів Ромко. — Лихо було б, коли б його сонце висушило, а не ми (Олесь Донченко, I, 1956, 80); А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм «завтра» (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 435).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548.

Ілюстрації

Іноемні словники

worry

• a strong feeling of anxiety

“his worry over the prospect of being fired”
“it is not work but worry that kills”

• be worried, concerned, anxious, troubled, or uneasy

“I worry about my job”

• disturb the peace of mind of; afflict with mental agitation or distress

“I cannot sleep--my daughter's health is worrying me”

Додаткова інформація

Як маю я журитися, Докучати людям, Піду собі світ-за-очі — Що буде, те й буде. Найду долю, одружуся, Не найду, втоплюся, Та не продамся нікому, В найми не наймуся. Пішов же я світ-за-очі, Доля заховалась; А воленьку люде добрі І не торговали, А без торгу закинули В далеку неволю... Щоб не росло таке зілля На нашому полю.

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 184; 666-667.]

«ЯК МАЮ Я ЖУРИТИСЯ...»

Джерела тексту: чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 249); чистовий автограф у листі Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. (ІЛ, ф. 1, № 123); чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 123). Подається за «Більшою книжкою». Автографи не датовано. Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм. Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», куди Шевченко переніс вірш під № 4 у другому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. При цьому він закреслив рядок 10 і під ним /667/ написав його новий варіант. 3 січня 1850 р. в листі до О. М. Бодянського з Оренбурга Шевченко переписав, найімовірніше, з «Малої книжки» вірш «Як маю я журитися...» зі змінами в рядках 7, 10 — 11. Вгорі над текстом твору він пояснив: «А щоб не оставалось гулящого паперу, то на тобі вірш з десяток своєї роботи». У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», зробивши нові виправлення в рядках 7, 9, 15 — 16. Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1861. — № 11 — 12. — С. 5) без рядків 15 — 16, з неточностями в рядках З («пійду» замість «піду»), 7 («продайсь я» замість «продамся»). Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 448, де надруковано за «Більшою книжкою» повний текст вірша. В публікації є відхилення від автографа в рядках 3 («пійду» замість «піду»), 7 («продамсь я» замість «продамся»), 15 («зіллє» замість «зілля»). Того ж року з «Основи» вірш передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 243 — 244. Відомі нам списки вірша «Як маю я журитися...» походять від автографів Шевченка та перших публікацій. Від автографа в листі Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. походить список рукою П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 89, с. 1). Очевидно, «Мала книжка» є джерелом рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Відзначені ним варіанти в рядках 15 — 16 збігаються з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 12). Інші списки твору походять від першодруку в «Основі» (1861. — № 11 — 12. — С. 5): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 461), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 55 — 55 звор.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 52), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 20 звор.) та ін.