Дивовижа

Дивовижа, -жі, ж. 1) Замѣчательное зрѣлище; замѣчательное или странное явленіе. Уман. у. Чого ти, зятю, на мій двір поглядаєш? На моїм дворі ніякої дивовижі не маєш. Рк. Макс. 2) Диковина. Чумаки усе слухали дивовижу московську да аж роти роззявляли. Рудч. Ск. ІІ. 172. На-в-дивовижу. На удивленіе. Що вже за хороше дівча було, всім навдивовижу. Васильк. у. В дивовижу. Въ диковину, удивительно. В дивовижу була їм ця загадка. Грин. II. 274. Не в дивовижу. Не въ диковину. Йому не в дивовижу дівчат цілувати, мов оріх лускать. Кв.