Ворожити

Ворожити, -жу, -жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ВОРОЖИТИ, ожу, ожиш, недок. 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; пророкувати що-небудь. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (Іван Котляревський, I, 1952, 225); І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Тарас Шевченко, І, 1951, 283); Графові тієї ночі приснився страшний сон і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах (Олесь Донченко, III, 1956, 49). ♦ Надвоє баба (бабка) ворожила — невідомо, що буде. — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Українські народні казки, легенди.., 1957, 324). 2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких нібито має вилинути на людину, природу і т. ін.; чарувати. Мабуть, ворожила [Мелашка] над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 445). 3. біля (коло) кого — чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь. Коней покрали, а нічліжники бачили, що такі-то коло тих коней ворожили (Номис, 1864, № 12831); Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла, Іван Миколайович щось там ворожив біля нього (Павло Загребельний, Спека, 1961, 270).

Ілюстрації