Дебелий

Дебелий, -а, -е. 1) Дебелый, плотный, толстый. Я вже був (тоді) дебелим парубком. (О. 1862. II. 24). Важко рушили з місця дебелі воли. О. 1862, IV. 85. На княжому дебелім тілі глибокії на ладо рани. Шевч. 647. Дебеле сукно. Черниг. г. 2) У Шевченка: тяжелый (о горѣ). (Бог) поможе лихо донести і поховать лихе, дебеле в хатині тихій і веселій. Шевч. Ум. Дебеленький, дебелесенький, дебельненький.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Міцної будови тіла; повний, здоровий. — Він, правда, дебелий, а душа, може, й справді у нього ніжна (Степан Васильченко, I, 1959, 347); Жінка, повільно обсмикуючись та обтрушуючись, підвелася, випросталася на повний зріст: висока, огрядна, дебела (Олесь Гончар, Новели, 1954, 79); // Міцний, дужий. В широкій, м'язистій спині та в дебелих в'язах вгадувалося незмарноване здоров'я літньої людини, що колись чимало займалася фізичною працею (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 7); Він став тепер дорослим, дужим; руки в нього дебелі (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 62).

2. Міцний, товстий і грубий (про вироби з дерева, заліза і т. ін.). Тесляр колисочку дебелу Майструє в сінях (Тарас Шевченко, II, 1953, 312); Дебелі ворота з дашком були засунені (Петро Панч, III, 1956, 100); Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! Усе дебеле, жодна гайка не задеренчить (Олесь Донченко, VI, 1957, 451); // Товстий, цупкий (про тканини, шкіряні вироби і т. ін.). Як я не шарував себе дебелим утиральником.., — нема тепла, аж зубами почав цокотати (Панас Мирний, IV, 1955, 354); Зерно зсипають у мішки Кропив'яні, дебелі (Андрій Малишко, I, 1956, 310).

СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК

Дебелий - прикметник

ВІДМІНОК	ЧОЛ. РІД	ЖІН. РІД	СЕР. РІД	МНОЖИНА
називний	дебелий	дебела	дебеле	дебелі
родовий	дебелого	дебелої	дебелого	дебелих
давальний	дебелому	дебелій	дебелому	дебелим
знахідний	дебелий, дебелого	дебелу	дебеле	дебелі, дебелих
орудний	дебелим	дебелої	дебелим	дебелими
місцевий	дебелому, дебелім	дебелій	дебелому, дебелім	дебелих

Ілюстрації

- valign="top"