Цебенити

І. Цебени́ти, -ню́, -ниш, гл. Ругать? Прийшла п’яна та й цебенить мене, лає, нащо курей випустила з хлівчика. Новомоск. у.

ІІ. Цебени́ти, -ню́, -ниш, гл. Сильно литься. Права ніжка рострощена, а зпід правого крила кров так і цебенить. Сим. 216. Так і цебенить крів. Черк. у.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках http://ukrlit.org ЦЕБЕНІ́ТИ, ни́ть, недок., розм. Бити сильним струменем, з силою виливатися, литися (перев. про кров з рани).— Кресь — він мене раз по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (Вас., І, 1959, 279); Кров цебеніла йому з носа, а він розмазував її по виду, на грудях і все кричав (Кос., Новели, 1962, 187); Людська кров цебеніла скрізь на тучну й без крові землю (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 388); Дощ і зовсім затих, тільки парувала під ногами мокра земля та в ринвах ще щось пухирилося й цебеніло (Збан., Сеспель, 1961, 41); Не турбуйся про мене — я знаю, Що чека мене в буряну мить, Там, де хвиля осіння Дунаю, В берегах, мов руда, цебенить… (Перв., І, 1958, 459); І хоч на подвір’ї гуляє вітер, а піт з мене так і цебенить (Логв., Давні рани, 1961, 108); *Образно. Після чарки слова Стадницького завжди цебенять то лихою красномовністю, то жагучою злобою (Стельмах, І, 1962, 36). Академічний тлумачний словник ЦЕБЕНІТИ, нить, недок., розм. Бити сильним струменем, з силою виливатися, литися (перев. про кров з рани). — Кресь — він мене раз по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (Степан Васильченко, I, 1959, 279); Кров цебеніла йому з носа, а він розмазував її по виду, на грудях і все кричав (Григорій Косинка, Новели, 1962, 187); Людська кров цебеніла скрізь на тучну й без крові землю (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 388); Дощ і зовсім затих, тільки парувала під ногами мокра земля та в ринвах ще щось пухирилося й цебеніло (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 41); Не турбуйся про мене — я знаю, Що чека мене в буряну мить, Там, де хвиля осіння Дунаю, В берегах, мов руда, цебенить... (Леонід Первомайський, I, 1958, 459); І хоч на подвір'ї гуляє вітер, а піт з мене так і цебенить (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 108); * Образно. Після чарки слова Стадницького завжди цебенять то лихою красномовністю, то жагучою злобою (Михайло Стельмах, I, 1962, 36).

Ілюстрації