Кепкування

Кепкува́ння, -ня, с. Насмѣшка. Аж ось посипались кепкування і нарікання і на Павлюгу. Стор. МПр. 148.

КЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з кого — чого, над ким — чим і рідко без додатка. Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися. Дівчата й молодиці завидували Василині й почали кепкувати з неї (Н.-Лев., II, 1956, 100); [Маруся:] Господи, як-то чудно у світі діється, що кого щиро кохаєш,— одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає (Кроп., І, 1958, 89); Анатолій.. не любив, коли хтось кепкував з його захоплень (Руд., Остання шабля, 1959, 46); * Образно. — Ой, доле моя проклята! — бідкався Іван.. — Коли ж ти перестанеш кепкувати надо мною? (Фр., III, 1950, 134)

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації