Домовик

Домовик, -ка, м. Домовой. Стука разпораз, мов його домовик душить. Ном. № 3142.

Домовик — це персонаж міфології слов'ян, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи, життям усієї родини, яка живе в одній хаті.

Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці та з люлькою на довгому цибусі. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.

Деякі вірування про домовика є. йому народною уявою властивості вказують на чіткий зв'язок цього образу з потойбічним світом і культом предків. Зокрема, вважалось, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. Український письменник С. Плачинда, який багато уваги приділяв вивченню й реконструкції давньоукраїнських вірувань, зазначає: «Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним». На це звертає увагу також І.Нечуй-Левицький, пишучи, що в давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди в Україні й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві (звідси походить прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить).

Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. Видатний дослідник української минувшини й громадський діяч Іван Огієнко писав:

В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї, і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДОМОВИ́К, а, чол. За забобонним уявленням слов'янських і інших народів — добрий або злий дух, що живе в домі; бог домівки і майна. В кожній сім'ї, за віруванням слов'ян, існував свій домашній покровитель — «дід домовик» (Історія УРСР, I, 1953, 47); Шовк твоєї, Ганнусю, коси Домовик уночі розплітає (Максим Рильський, II, 1956, 12); * У порівняннях. Ходить він по селу від шинку до шинку, день у день, ніч у ніч; а перед світом, як домовик, іде в свою пустку (Панас Мирний, II, 1954, 163); — Що ти товчешся, як домовик. Цілу ніч! (Андрій Головко, I, 1957, 457). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 364.

Український літературний словник

Домови́к, ка́, м. Домовой. Стука раз-по-раз, мов його домовик душить. Ном. № 3142.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 419.

Домови́к = Домови́й = Хазя́їн = Дід = Де́до — у дохристиянських віруваннях — родинний бог, бог господи, «хатнє божество», злий або добрий дух; за повір’ям, опі­кується життям усієї родини, вар­товий дому і хоронитель родини; за уявленням предків, мешкав, як правило, на горищі (на лежаку) або під піччю чи в запічку, куди потім перенеслося домашнє вог­нище; зображувався оброслим гус­тою шерстю; за уявленням наддніпрянців, на Домовика пере­творювався покійний шанований член родини; допомагає своїм, особливо перед нещастям, чужим зазвичай шкодить; але може шко­дити й своїм, коли вони належним чином не задобрюють його; як гні­вається, може душити людей, то­му, щоб не гнівався, ставили йому окріп — хай п’є; розгнівавшись, може спалити дім, попсувати худо­бу, заїздити коней; коли щось грюкотить уночі по хаті, в сінях, на горищі і не дає людям спати, — це певна ознака, що люди розгнівили Домовика і його треба задобрити; Домовик перебуває часто в стайні, де ходить за кіньми; часом Хазяїн вередливий, любить худобу тільки певної масті; тому нелюбого коня може заїздити до смерті; при ко­нях у стайні добре тримати коз­ла, — він боронить їх від Домови­ка, їздить на ньому і дає спокій ко­неві; при переході у нове помешкання виконували спеціальний обряд, щоб і свій Домовик пере­йшов з родиною (див. ще Цур, Пек); уживається здебільшого як загальна назва. — Чого, Парасю, ти бліда? — Ох, ненько! Домовий триклятий Мене все кликав до вік­на, Весь чорний, мов ведмідь куд­латий (П. Грабовський); Шовк твоєї, Ганнусю, коси домовик уночі розплітав (М. Рильський); Стука раз по раз, мов його домовик ду­шить (М. Номис); Ходить він по селу від шинку до шинку, день у день, ніч у ніч, а перед світом, як до­мовик, іде в свою пустку (Панас Мирний). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 194-195.

Ілюстрації

Медіа

В тег EmbedVideo введен неверный id "http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA" видео для сервиса "youtube".

Цікаві факти

Український домовик

Наш домовик аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь. Іноді його вважають істотою невизначеного роду (воно). Проте найчастіше домовик змальовується як невеличкий (вершків дванадцять заввишки) геть оброслий волоссям дідок. Він прискіпливо стежить за дотриманням родинних ритуалів, шануванням померлих і є, власне, посередником між домочадцями та їхніми предками. Символічна в цьому зв'язку одна з давніх його назв — Щур — однокореневе слово від «пращур» (звався він ще Цур або Пек). На причетність домовика до культу предків вказує й місце його мешкання — під порогом (там, де, за повір'ям, розміщувалися пращури) або під піччю — головною святинею дому. Вважаючи домового богом, йому віддають належну шану: під Новий рік влаштовують «весілля» печі; при переїзді до нової оселі домовика запрошують із собою, споряджаючи для нього хлібну лопату або помело; коли в дім уперше приходить молода, вона мусить принести чорного півня — своєрідну жертву для хатнього бога.

Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята — Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві часто залежить від матеріального стану родини, в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, у заможних господарів — покритий шерстю чи волоссям. Домовик не любить сварок, він слідкує за тим, щоб у родині був лад та спокій, щоб сім'я дотримувалась традицій та, звичаїв. Не любить домовик, коли дівчата ходять із непокритою головою та лягають спати голими.

Якщо кожен член родини поважає домовика, то останній може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити або ж не запросити до свого нового помешкання, то тоді добра в родині не чекай — і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться. Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину вночі, і тоді треба запитати: «На добро чи на зло?». Якщо на добро, то нічого не скаже, якщо ж на зло, то дихне на вас холодним подихом.

У домовиків є своє свято — 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготувати улюблену страву домовика — кашу та, залишивши її на ніч, запросити домовика на вечерю. Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча за дохристиянських часів він виконував роль доброго духа — заступника й охоронця оселі. Образ домовика як опікуна родинного вогнища переплітається з образом домашнього чорта — дідька. Побутує повір'я, що дідько сидить у курячому зноску і його може виховати кожен, хто виносить яйце дев'ять днів під пахвою. Заможні господарі колись прагнули мати собі таких опікунів і регулярно ставили для них у кутку їжу.