Ґала!

Ґала! = Гайда! Сів на коня та й ґала на той плац. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

ГА́ЙДА, виг., у знач. присудк. сл., розм. Уживається як заклик, спонукання іти куди-небудь: ідіть, ходім. — Гайда, діти! погасав Каганець козачий! (Тарас Шевченко, I, 1951, 130); Гукав їм [гусям]: «Гайда!» і свистав, Лозиною лінивих підганяв (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 129); — Ну, пересиділи? — гайда! Пора, товариство, в дорогу! (Павло Тичина, I, 1957, 104); // Уживається для означення швидкого руху. За два тижні по тому запрохав я ще одного аматора фотографії, поклав на бричку апарат і гайда до гуцулії в гостину... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255); Сів [Бандура] на велосипед і гайда до села. (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 444).

Гайда звідси — геть звідси.

Джерело

1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 16.