Дружба

Дружба, -би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. І. 34. 2) об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина иди женатый мужчина. Позбірались суддісенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, оба ’сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук.... Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб’є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51 — 52. 3) м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95 — 96. Иногда это значить тоже, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дружбонько, дружбиненько. Маркев. 132. Грин. ІІІ. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.