Викосити

Ви́косити. См. Викошувати.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ВИКОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИКОСИТИ, ошу, осиш, док., перех.

1. Скошувати все, що росте на якій-небудь ділянці. Там, де очерет систематично не викошують, його стебла рік у рік нагромаджуються у великій кількості (Наука і життя, 3, 1961, 41); Я горох сама, де схочу, там посію; Сама я й викошу (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 59); Так як викосять нивку, пов'яжуть снопи, поскладають у копи.. та й ниву поливають і копи змочують гіркими слізьми (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 132); * Образно. Снаряди викосили сад (Леонід Первомайський, I, 1958, 369); // Знаходити під час косіння. — Ти ба, якого перепела викосив — горщик! — здивовано гомоніли косарі і в'язальниці (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 356).

2. перен. Знищувати, умертвляти всіх або багатьох. Вона майже в упор стріляла, викошуючи, наче осот, десятки гітлерівських молодчиків (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 65); Пошесть викосила козаків більше, ніж вогонь противника (Петро Панч, III, 1956, 535).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 414.

КОСИТИ 1, кошу, косиш, недок., перех.

1. також без додатка. Зрізувати, стинати траву, збіжжя й т. ін. косою, косаркою тощо. Вони [пани] дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал (Іван Котляревський, I, 1952, 135); Поки батько й брати косили, а сестри гребли недалечко, я то сидів біля воза, ..то до їх бігав (Борис Грінченко, I, 1963, 295); Ось він зовсім виразно бачить той зруб, на якому.. косив.. траву (Михайло Стельмах, I, 1962, 167); * У порівняннях. Сміх розкотився по хаті, з кутка в куток. Цілі ряди коливались од нього. Сміх косив наче та клав людей в покоси. Пан в постолах! Ха-ха! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 45). ♦ Косити на грабки див. грабки.

2. перен. Позбавляти життя; нищити, вбивати. Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли.. Став людей косити голод, Став в могили їх нести (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 348); Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла (Павло Тичина, II, 1957, 161); // безос. Пішла на людей пошесть та хвороба всяка: різачка та пропасниця, а найбільше — обкладки. Скільки від них дітвори перемерло! .. За малими почало й великих косити: не проходить того дня, щоб двох або трьох не ховали (Панас Мирний, IV, 1955, 251).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 305.

Коментарі (0)

КОСИТИ 2, кошу, косиш, недок.

1. перех. і чим. Дивитися збоку, скоса; скошувати (очі). Кукса підозріло косив запалі очі на вікно (Олесь Донченко, I, 1956, 69); Вдивляючись у Кравчука, вона весь час косила оком на його сусіду (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 68).

2. неперех. Бути косооким, бути косим. Олександра Іванівна кинула на мене своїми прекрасними сірими очима. Ліве око косило, але погляд був живий, пронизливий і гарячий (Юрій Смолич, Театр.., 1946, 109); Він, здавалося, навіть трохи косив, бо, звертаючись до дівчини, дивився кудись повз неї, в простір (Василь Козаченко, Сальвія, 1957, 48).

3. чим, неперех., перен. Дивитися неприязно, вороже. Неспокійно переступає [дід] з ноги на ногу, косить на бабу сердитими очима (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 44).

Ілюстрації