Муравіння

Мураві́ння, -ня, с. Муравейникъ. Желех.

Сучасні словники

"Академічний тлумачний словник (1970—1980)"

1. Конусоподібна купа з хвої, сухої трави, землі, шматочків листя й т. ін., що є надземною частиною житла мурашок. Ганна в задумі дивилась собі під ноги, копирсала нагаєм мурашник (Олесь Гончар, II, 1959, 259); Коли в мурашниках закрита частина ходів і навкруги мало повзає мурашок — чекай дощу (Наука і життя, 7, 1956, 24); * У порівняннях. За вікнами стояла ще ніч, а в приміщенні, як у мурашнику, товклися люди (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 43). 2. перен. Про велику кількість людей. Гордий, холодний, сріблясто-блідий [місяць], наче переляканий, сумно дивився на бідну землицю, на її людський мурашник і людську долю (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 207); Коло ґанку і на подвір'ї вже зібрався увесь розтривожений монастирський мурашник (Іван Микитенко, II, 1957, 405); // Про місце, де перебуває велика кількість людей. Важко простежити шлях людини в такому кипучому велетенському мурашнику, як місто з кількамільйонним населенням (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 209).