Чудотворець
Зміст
Словник Грінченка
Чудотво́рець, -рця, м. Чудотворецъ. Мил. М. 90. Знають усі чудотворці, які вони богомольці. Ном. № 13709.
Сучасні словники
Акатемічний тлумачний словник
ЧУДОТВО́РЕЦЬ, рця, чол. 1. рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.). Часто по алеях гуляє якийсь рабин, певно єврейський святий або якийсь пророк-чудотворець (Нечуй-Левицький, II, 1956, 395); // Святий, який нібито має такий хист. Юра вибив скло в рамі богоматері, а дерев'яного Миколу-чудотворця в запалі бійки вони з братом розкололи надвоє (Юрій Смолич, II, 1958, 31). 2. перен., розм. Той, хто захоплює, чарує своїм мистецтвом, працею. [Ганджа:] Твій батько, Альошка Троян — тепер шахтар! Я ще такого чудотворця не бачив (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 196); На Уралі і в Донбасі, у Москві й на Далекому Сході — всюди є такі чудотворці, винахідливі й сміливі радянські робітники (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 318). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 376.
Вікупедія
Чудотво́рець (дослівно: той, хто творить чудеса, грец. θαυματουργός) — епітет святих, особливо тих, хто прославився даром чудотворіння і заступництва у відповідь на молитву до них.
Серед чудотворців особливо шанується Святий Миколай. Чудотворці не є особливою категорією святих, оскільки в принципі всі святі володіють даром чудотворення, а засвідчені чудеса є основною умовою канонізації.
У різних святцях і місяцесловах найменування чудотворця приписується різним святим.
Орфографічний словник української мови
чудотворець іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови. 2005
Ілюстрації
|
|
|
|
