Китиця
Китиця, -ці, ж. 1) Кисть (у платья, ковра, сбруи и пр.) Вас. 160, 170. Шух. І. 128. 2) Кисть изъ сросшихся вмѣстѣ нѣсколькихъ орѣховъ. Камен. у. 3) Снопъ соломы, связанный съ того конца, гдѣ колосья, и употребляемый для соломенныхъ кровель. Чуб. VII. 379. См. Кулик. 4) Букетъ цвѣтовъ. Желех. 5) Гора, только на вершинѣ покрытая снѣгомъ. Шух. І. 73. Ум. Китичка. Хусточка у пояса мережувана і з вишитими орлами і ляхівка з під плахти вимережувана і з китичками. Кв. І. 7.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КИ́ТИЦЯ, і, жін. 1. Жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв'язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь. Пишно вив'язала Ганна голову.. червоною великою хусткою з білими та зеленими китицями (Нечуй-Левицький, I, 1956, 84); На Романові була синя шовкова сорочка з стоячим коміром, кручений пояс з розкішними, барвистими китицями на кінцях (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 41); // Тасьма з такою прикрасою біля ручки шаблі, шпаги тощо. Китиця в його була коло шаблі (Словник Грінченка); Хорунжий простягнув до Мартинової шаблі руку й одв'язав червону оксамитову китицю від ефесу (Натан Рибак, Переясл. Рада, 1953, 509); // Прикраса у вигляді стоячого жмутка пір'я чи кінського волосся на головних уборах, звичайно військових, а також подібна прикраса на головах коней; султан. [Гостомисл:] — Ся китиця із пір'я — знак Спокою (Іван Франко, IX, 1952, 252); // Жмуток волосся на кінці хвоста корови, лева та ін. Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив'язував корові до хвоста, в самій китиці (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 19); На відміну від левів, тигри мають видовжене тіло, ..хвіст у них не має китиці (Посібник з зоогеографії, 1956, 72). 2. Невеликий сніп соломи, зв'язаний з того кінця, де колоски; використовується для вкривання даху. Далі зірвався й вітер, почав бити снігом о шиби, свистіти серед крутих берегів, термосити і виривати китиці в стрісі (Іван Франко, VIII, 1952, 344). 3. Скупчення квіток на одній гілці, на одному стеблі; суцвіття. Маяв [очерет] над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 359); У розчинені вікна зазирали білі китиці акацій (Петро Панч, В дорозі, 1959, 136); // Гроно. Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід (Леся Українка, III, 1952, 224); Високо підіймаючи голову вгору, ..пучками ловила [дівчина] китицю горіхів на пригнутій ліщині (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 29). 4. діал. Букет. Рано прислав, так чула я, якийсь, казали, великий пан велику китицю квітів (Ольга Кобилянська, За ситуаціями, 1914, 122).
СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO
Китиця, -ці, ж. 1) Кисть (у платья, ковра, сбруи и пр.) Вас. 160, 170. Шух. І. 128. 2) Кисть изъ сросшихся вмѣстѣ нѣсколькихъ орѣховъ. Камен. у. 3) Снопъ соломы, связанный съ того конца, гдѣ колосья, и употребляемый для соломенныхъ кровель. Чуб. VII. 379. Cм. кулик. 4) Букетъ цвѣтовъ. Желех. 5) Гора, только на вершинѣ покрытая снѣгомъ. Шух. І. 73. Ум. китичка. Хусточка у пояса мережувана і з вишитими орлами і ляхівка з під плахти вимережувана і з китичками. Кв. І. 7.
Ілюстрації
|
|
Медіа
https://www.youtube.com/watch?v=tS9wUA_HtDQ
Матеріал з Вікіпедії
Ки́тиця (лат. botrys) — просте суцвіття, у якого на видовженій головній осі сидять окремі квітки на квітконіжках приблизно однакової довжини. Квітки в китиці розпускаються знизу вгору. Китиця характерна для черемхи, суріпиці, люпину та інших хрестоцвітих. У деяких рослин квітки розміщені з одного боку осі, тобто утворюється однобока китиця (наприклад, у конвалії звичайної). Зовнішній вигляд китиці може сильно варіювати: вони бувають фондозні (фіалка триколірна), брактеозні (черемха), фрондозно-брактеозні (іван-чай), голі (суріпиця звичайна), відкриті (гіацинт) та закриті (дзвоники персиколистні); багатоквіткові (вероніка дволиста) та одно-двохквіткові (горох посівний).
