Мало

Мало, нар. Мало, немного. Розуму багато, а грошей мало. Ном. № 1553. А діти на тоє і мало не дбають. КС. 1883. II. 469. Мало не, мало-мало не, мало що не. Чуть не, чуть-чуть не, едва не. За ним ідуть маломало не три тисячі. Макс. Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш. МВ. (О. 1862. III. 70). Боже мій! мало коромисла не впустила і слова не промовлю зраділа. МВ. І. 19. За мало. Слишкомъ мало. Ні мало не. Нисколько. Ой ви ж мені в злій годині ні мало не важкі. Мет. Сравн. ст. Менше. Менше вкусиш, борше лигнеш. Ном. № 5588.

Сучасні словники

МАЛО, присл. 1. У невеликій кількості; небагато. Хто багато говорить, той мало творить (Номис, 1864, № 12880); [З лівого боку:] Довго балакав, та мало сказав!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 88); // У незначній мірі. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 403); Вечоріло, і пожежі над містом, мало помітні вдень, тепер наче розбухали (Олесь Гончар, III, 1959, 242); // рідко. Недовго, нетривалий час. Пішов би я в Україну.. Там би я спочив хоч мало (Тарас Шевченко, II, 1953, 67); Ми таки мало стояли в Неаполі (Леся Українка, V, 1956, 413); // Рідко, не часто. Далеко, бачте, живу.. От через це я й мало бував в театрі (Панас Мирний, V, 1955, 419); Останні роки, правда, мало бував дома (Андрій Головко, II, 1957, 415); // у знач. неознач. кільк. числ. Невелика кількість кого-, чого-небудь. — О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 55); Хіба мало ходить на заробітки таких, як Данько? (Олесь Гончар, I, 1959, 5); // у знач. присудк. сл. Пани [бессарабські] з великою охотою приймали на свої землі українських втікачів, бо в їх [них] було землі багацько, а людей мало (Нечуй-Левицький, II, 1956, 219). ♦ Мало де — у небагатьох місцях; Мало коли — не часто, зрідка. — А ти на музики не ходиш? — Мало коли (Леся Українка, III, 1952, 652); Мало хто (кого, кому і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.). Він боявсь лазарета, як пекла, бо з того лазарета мало хто вертався до казарм (Нечуй-Левицький, II, 1956, 211); Мало кому спалося в цю ніч (Олесь Гончар, III, 1959, 407); Мало що (чого, чому і т. ін.): а) не зовсім, майже не. Вибачай мені, що я так довго не писав до тебе, бо я тут мало що й винен (Степан Руданський, Тв., 1959, 607); Одягнені однаково, однакових років, вони напочатку мало чим відрізнялися один від одного (Іван Сенченко, Опов., 1959, 5); б) усяке, різне, багато чого. Ет, дурниці! Мало що люди плещуть! Замфір махнув рукою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 192); Мало який (якого, якому і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.). Мало на яких [листах] була визначена дата, але Настя знала добре, коли був писаний кожний з тих листів (Леся Українка, III, 1952, 585); Не мало: а) багато (про кількість чогось). Вона любила пишне луді не [одяг], і не мало десь піде грошей на шовкові хустки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332); б) сильно, дуже (про ступінь вияву якоїсь дії). Поки у чорній Івась сидів, розбираючи своє горе, Горпини серце не мало переболіло та перемучилося (Панас Мирний, I, 1954, 276); в) удосталь, досить. Часу не мало було — ціле літо і осінь, — щоб перекласти тую решту віршів (Леся Українка, V, 1956, 19). 2. Недостатньо, менше, ніж треба. [Любов:] Ти мало любиш, ти мусиш, мусиш... умерти і я мушу тебе любити, бо я твоя, твоя! (Леся Українка, II, 1951, 93); // у знач. присудк. сл., чого та з інфін. Голова велика, а розуму мало (Номис, 1864, № 6353); [Матушка гуменя:] Мало, сестри, бога просити та молити. Треба і нам братам нашим на помочі стати (Панас Мирний, V, 1955, 75); // Означає недостатню інтенсивність ознаки, вираженої прикметником. Вулиця мало цікава (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 348); Згорбившись у сідлі, поринувши думками в написане, він [майор] був мало схожий в цей момент на суворого.. командира (Олесь Гончар, III, 1959, 426). ♦ І горя мало див. горе; Мало [що] не... — трохи не..., майже... [Сидір:] Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує — мало не вискочила на хату! (Карпенко-Карий, I, 1960, 39); Мало не вся слобода вигоріла (Данило Мордовець, I, 1958, 42); Великий шум, зелений шум! Під його подихом стогне могутній Діл, гнуться мало що не до землі стрункі, білі берези (Іван Франко, VIII, 1952, 7); Аж кров мені в обличчя пахнула, як здумав, на яке чорне діло мало згоди не дав (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 23); Я прожив тут мало не двадцять років — всю свою молодість (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 88). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 608.

"Словопедія"

МАЛО пр., небагато, трохи, не гурт, негусто, небагацько, ід. по пальцях перелічити, як кіт наплакав, на пальцях полічити; (у діжці) на дні; (гнутий) незначно; (жити) недовго; (духу) обмаль, недосить; (бувати) рідко, нечасто; (з нст. ч. не) ледве <трохи, малощо> не <н. мало не вмер>; мало-мало, малувато.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

МА́ЛО-ПОМА́ЛУ, присл., розм. Те саме, що пома́лу; поступово, потроху. Рустем, хоч молодший, мав вплив на свого товариша, той його слухав та мало-помалу втягався у роботу гуртка (Коцюб., II, 1955, 135); Мало-помалу вони розговорилися, і Бачура дізнався у хлопця про деякі подробиці його дитинства (Чаб., Тече вода.., 1961, 112). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 611.