Дума

Дума, -ми, ж. 1) Мысль, дума. За думою дума роєм вилітає, одна давить серце, друга роздирає, а третяя тихо, тихесенько плаче у самому серці і ніхто не бачить. Шевч. 2) Эпическая пѣсня, исполняемая подъ звуки кобзы или бандуры; отъ прочихъ народныхъ украинскихъ пѣсенъ отличается неравномѣрнымъ стихомъ (отъ 4 до 40 слоговъ), преимущественно глагольной риѳмой и простымъ напѣвомъ — мелодическимъ речитативомъ.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Те саме, що думка 1—4. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Тарас Шевченко, II, 1953, 7); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 28); Як орлині крила В синій висоті Ленінові думи В нашому житті (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 47); Українська поезія періоду війни правдиво відображала думи і почуття радянських людей, що стали на захист Батьківщини (Історія української літератури, II, 1956, 233).

2. літ. Народна ліро-епічна пісня, що виконується сольним співом-декламацією у супроводі кобзи, бандури або ліри і має нерівномірну будову вірша. Сидить кобзар при дорозі І думу співає, З сліпих очей світлі сльози Рукавом втирає (Українські народні думи.., 1955, 425); Улюбленою думою для Тараса Шевченка була «Дума про братів Азовських» (Павло Тичина, III, 1957, 140); Українські історичні думи являють собою одну з форм історичного епосу українського народу, що, як вважають дослідники, виникла в XV—XVI ст. (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 100).

3. іст. У царській Росії — представницький виборний орган центрального чи місцевого управління. Для розв'язування важливих справ при царі була рада з наближених до нього бояр, що називалась боярською думою (Історія СРСР, I, 1956, 177); Матрос Матюшенко зразу ж почав з вимоги, щоб міська дума постачила ще сьогодні броненосець вугіллям та харчами (Петро Панч, В дорозі, 1959, 156).

Ілюстрації

Цікаво знати

Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення і ним став визначатися жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану. Хоч ті думи, що збереглися до наших днів, виникли, вочевидь, приблизно у 15 столітті, оскільки відтворені в них історичні події не виходять за межі 15—18 ст., незаперечним є факт, що до того українці вже мали досить розвинутий героїчний епос, який ліг в основу виникнення дум. У літописах неодноразово згадується про княжих співців-поетів, що складали пісні на честь героїв, у своїх творах возвеличували подвиги князів і дружини.

Первісно слово «дума» вживалось для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря — саме в такому значенні воно вживається у писемних пам'ятках 16 століття. Відтоді збереглися не лише окремі згадки про те, що українці виконували думи, а й описи манери їх виконання з вказівкою на те, що вони супроводжувались грою на музичному інструменті. На означення інструмента, яким користувалися співці дум, найчастіше вживається у давніх письменах слово «кобза». Думку про те, що первісні думи складалися на честь загиблого героя, підтверджують дослідження, які вказують, що епос багатьох народів за своєю природою, за походженням пов'язаний з плачами і похоронними голосіннями (Плачі за Патроклом, Гектором і Ахіллом нібито стали початком «Ілліади», плачі за Зіґфрідом і Бургундами були імпульсом до виникнення «Пісні про Нібелунгів» тощо).

Стосовно українських дум вперше це зауважив Михайло Максимович, а потім продовжив і розвинув цю думку Філарет Колесса, який довів, що думи близькі до народного голосіння своєрідною формою поетичного і музичного вислову. Ф. Колесса дослідив і встановив, що думи та голосіння споріднює мелодійна та ритмічна близькість (речитативний стиль), нерівноскладовість віршових рядків, перевага дієслівних рим, певна імпровізація тексту і музики.

Джерела та література

   Платон Лукашевич. Малоросийския и червонорусския народные думы и песни. 1836
   Михайло Максимович. Малоросийския песни. 1827
   Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
   Музична енциклопедія, М., 1973—82 с. 328
   Я. І. Дзира. Думи // Словник історії України
   Дмитренко М. [Українські народні думи як феномен традиційної культури] [1]
   Колесса Ф., Мелодії українських народних дум, серія 1—2, Львів, 1910—13 («Матеріали до української етнології НТШ», т. 13—14),2 Київ, 1969;
   Колесса Ф., Варіанти мелодії українських народних дум, їх характеристика і групування, "Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. 116, Львів, 1913;
   Колесса Ф., Про генезу українських народних дум, там же, т. 130–132, Львів, 1920—22 (вид. окремо, Львів, 1922);
   Колесса Ф., Формули закінчення в українських народних думах, «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», т. 154, Львів, 1935;
   Колесса Ф., Речитативні форми в українській народній поезії, гл. II. Думи, в його кн.: Музикознавчі праці, Київ, 1970, с. 311—51;
   Українські народні думи, т. 1—2, тексти 1—33, вступ. К. Грушевської, Київ, 1927—31;
   Грінченко М. О., Українські народні думи, в його кн.: Вибране, Кшв, 1959;
   Кирдан Б. П., Украинские народные думы (XV — нач. XVII вв.), М., 1962;
   Украинские народные думы, М., 1972.