Вівтарик

Вівтарик, -ка, м. Ум. отъ вівтарь.

Сучасні словники

Вівта́р, Олта́р (лат. alta ara, altare; старословянське алътарь, олътаръ[1] — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку в. споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. В., як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).
Православ'я

У Православ'я вівтар — це головна частина храму. У середині вівтаря знаходяться престол, освячений архієреєм для здійснення на ньому літургії, жертовник — стіл, на якому відбувається проскомидія — готується жертва євхаристії: хліб і вино, розташовується біля північної стіни у вівтарі ліворуч від горнего місця — простір за престолом, єпископська або священницька кафедра. У вівтарі зазвичай перебуває ризниця (зазвичай праворуч від горнего місця), де зберігаються убрання і священні посудини. За древньою традицією, у вівтарі дозволяється бути присутнім тільки чоловікам і жінкам-черницям.