Великодень
Великодень, -дня, м. = Великдень. Завтра пресвітле Христове воскресениє, деньВеликодень. АД. І. 234.
Сучасні словники
ВЕЛИКДЕНЬ рел. Пасха
ВЕЛИКДЕНЬ, кодня, чол., церк. Християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства — Христа. Не к різдву йде, а к великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (Номис, 1864, № 518); На великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками (Тарас Шевченко, II, 1953, 197); — Наша мама і великодня так не чекала, як землі (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 40); * У порівняннях. Тіснота [на ярмарку], як у церкві на великдень! І протовпиться не можна (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58); Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній, як на великдень, хаті (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31).
ВЕЛИКДЕНЬ
на рахма́нський Вели́кдень, ірон. Ніколи. — На Юра-Івана, на рахманський Великдень (М. Номис); Ви почали відчувати, що справа, за яку боролися ви поряд з фашистами, натрапляє на непереможний спротив народу і що вона може перемогти лише на рахманський Великдень (Д. Павличко).
як (мов, ні́би і т. ін.) на Вели́кдень, зі сл. вдягну́тися, прибра́тися і под. Дуже, пишно, по-святковому. — Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній як на Великдень хаті, в чистій одежі, немов чекали дорогого гостя... (М. Коцюбинський); — Дідуню, а чого це ви нарядились як на Великдень? — Зуба піду рвати (І. Драч).
ВЕЛИКДЕНЬ
Те саме, що Воскресіння Господнє
ВЕЛИКДЕНЬ Святе <Христове> Воскресіння, Воскресіння Христа, Світлий Тиждень.
ВЕЛИКДЕНЬ найстаріше й найважливіше християнське свято, що відзначається (в 1-у неділю після 1-ої весняної повні) у пам'ять Воскресіння Ісуса Христа; кожна неділя є спомином В.
Воскресе́ние – 1) (из мертвых) воскресе́ння, воскресі́ння. [На́ше націона́льне воскресе́ння]; 2) (день недели) неді́ля, (уменьш.) неді́ло[е]нька, неді́ло[е]чка. • Светлое воскресе́нье – Вели́кдень (р. Вели́кодня), свята́ неді́ля. • Вербное воскресе́нье – Ве́рбна неді́ля. • Фомино воскресе́ние – Провідна́ неді́ля, Дарна́ неді́ля. • В воскресе́нье – в неді́лю, неді́лею. [Неді́лею до це́ркви пі́де (М. Вовч.)]. • В одно воскресе́нье – котро́їсь (одно́ї) неді́лі. • Каждое воскресе́нье – що-неді́лі. • Каждое воскресе́ние бывающий – щонеді́льний. [Щонеді́льний база́р на Су́харівці (Крим.)].
Ілюстрації
|
|
|
|
|
Медіа
}Див. також
Цікавинки
Великдень
Великдень = Великодень = Великодні свята (святки) = Світла (Свята) неділя —
1) за церковним календарем, Свята Пасха, Воскресіння Господа Ісуса Христа, одне з найбільших після Різдва Христового свят; святкується в Україні ще з X ст.; настає весною в період з 22 березня/4 квітня по 25 квітня/ 8 травня і припадає на неділю, понеділок і вівторок; слово пасха походить від давньоєвр. «песах» (перехід, проходження), тому що виникнення свята пов’язане з визволенням єврейського народу від єгипетського полону та проходженням ним пустелі; у Біблії говориться, що востаннє Ісус Христос відзначив це свято у четвер, який потім назвали Великим, під час Таємної вечері зі своїми учнями; у перший день свята з червоним яйцем вітають одне одного словами «Христос воскрес!» і чують у відповідь «Воістину воскрес!»; вважається, що у цей день, поминаючи небіжчиків, не можна називати їх померлими, бо вони присутні й чують, що про них говорять; цілий день гудуть дзвони; казали, хто в цей день подзвонить у дзвони, особливо перший, у того врожай буде великий, особливо гречки; великодніх дзвонів, гадають, боїться всяка нечисть і зі страху розбігається далеко по нетрях і прірвах; за народними спостереженнями, у цей день сонце «грає» по-особливому, «гуляє», а свячене яйце як символ життя, вірили, набуває магічної сили; червоне яйце (кольору крові Христа) — ознака радості взагалі, а великодньої особливо; великодня гра крашанками «на вбитки» і «качання яйцями» сягає ще дохристиянських часів; у свято водили хороводи, співали пісень; вважалося, що хороводи — частина весняного магічного дійства, бо ходіння по колу, яке знаменувало рух сонця, мало сприяти швидкому пробудженню та розвитку природи; на Великдень перший раз зозуля кує; свято пов’язане з повір’ями, — як на Великдень удень спить господар, то виляже пшениця, а як господиня — виляже льон; як перевернеться в печі паска — будуть гості; якщо підпукнеться паска, яку призначено на посвячення, то в хаті хтось помре; під час свят обов’язково звертали увагу на сільськогосподарські прикмети, — «на Великдень небо ясне та сонце грає — до багатого врожаю та теплого літа»; «якщо на другий день Великодня буде ясна погода — літо буде мокрим, якщо хмарна — літо буде сухе». Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (М. Номис); Не кожний день Великдень, а хліб не паска (приказка); На Великдень на соломі, Проти сонця діти Грались собі крашанками (Т. Шевченко);
2) ніч під Великдень — обрядова ніч Великодніх свят; здавна в цю пору парубоцтво розпалювало вогонь (десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб було далеко видно); для цього зрізали сухе дерево, — «бо в сухому дереві нечиста сила ховається»; вогонь з такого багаття символізує весняне очищення;
- Наші традиції: Великдень
Христове воскресіння
«Свято свят і торжество торжеств», — так іменують Великдень православні християни. Цього дня весь християнський світ відзначає воскресіння Ісуса Христа з мертвих — подію, яка стала символом перемоги добра над злом, світла — над темрявою.
Новозавітний, християнський Великдень був установлений апостолами після Хресної смерті й воскресіння Ісуса Христа як свято виходу з життя гріховного і знайдення життя вічного.
Ворота раю відкриті
Того, хто помре на Великдень, вважають дуже щасливим, бо саме цього дня ворота раю відкриті, й душа без усякого суду потрапляє туди.
Вважають, що у Великодню ніч відкриваються всі земні скарби, які світяться на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише дуже мала дитина, помисли якої чисті.
Чистий четвер
Шанованим днем є останній четвер, що передує Великодню — чистий, або Великий четвер. Цього дня потрібно купатися або обливатися водою на світанку, обкурювати житло від будь-якого зла, прибирати в ньому, фарбувати й розмальовувати яйця, виготовляти й випікати паски.
Крашанки й писанки
Невід’ємною частиною Великоднього свята є крашанки й писанки. Яйце — це символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.
В Україні існують два види фарбованих яєць: крашанки й писанки.
Крашанки — це варені яйця, пофарбовані природними барвниками одним кольором: жовтим, коричневим — від лушпиння цибулі, червоним — від соку буряка тощо. Крашанки їдять, коли граються діти у великодні ігри.
Писанки — це сирі яйця з нанесеними на них символічними візерунками, В давнину писанки не варили, щоб не вбивати живу силу зародка. Сьогодні люди не надають писанкам такого значення, тому часто трапляються писанки з варених або видутих яєць.
Прикмети на Великдень Не кожен день — Великдень, а хліб — не паска. Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні падатиме дощ. Коли на Великдень дощ або хмарно, буде врожай. Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня — льон.
- ТРАДИЦІЇ, ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ, ВІРУВАННЯ, СВЯТА СТАРОДАВНІХ УКРАЇНЦІВ, УКРАЇНСЬКА МІФОЛОГІЯ, КУЛЬТУРА, ЦІКАВІ ФАКТИ, ПРИКМЕТИ ТА ПОВІР′Я
ВЕЛИКДЕНЬ При виході євреїв з Єгипту янгол, який знищував єгипетських немовлят-первістків, побачивши кров великоднього жертовного ягняти на дверях єврейських домів, проходив повз них (євр. «песах»), не чіпаючи немовлят єврейських родин. Великдень відноситься до тих свят, дата яких міняється кожного року, визначеної немає. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня. У перекладі з давньоєврейської мови «пасха» — «проходження повз, позбавлення». Інші назви цього свята: Світле Воскресіння, Христов день. За переконанням православних віруючих, Великдень пов'язаний з воскресінням Ісуса Христа, а отже, символізує перемогу добра над злом і світла над пітьмою. Христове Воскресіння стало своєрідним свідченням того, що Ісус Христос — це істинний Спаситель, оскільки він переміг смерть, воскреснувши. І цим він дав надію всім віруючим людям, власне, зробив людей переможцями смерті, адже, відповідно до заповідей Святого Письма, кожна людина протягом праведного свого земного життя може заслужити право на власне безсмертя. Божественній славі Сина Божого та величі світлого Великодня відповідає особлива урочистість, із якою проводиться богослужіння як у перший день Великодня, так і протягом усього Великоднього тижня. Отже, що нам розповідають церковні перекази? Коли Ісус Христос подорослішав, він у супроводі дванадцятьох учнів пішов із дому подорожувати Єрусалимом. Три роки присвятив він мандрам, проповідуючи любов до ближнього та праведне життя, зцілюючи тяжко хворих людей. Знайшлися злі й заздрі до чужої слави люди й звели на Христа наклеп, начебто він підбурює простих людей проти існуючої влади; Отже, жерці Єрусалима підкупили за тридцять срібних одного з Ісусових учнів — Іуду, щоб той зрадив свого вчителя й передав до рук «правосуддя». Рада єрусалимських жерців засудила Сина Божого до страти, римський намісник Понтій Пілат затвердив смертний вирок. Ісуса Христа було розіп'ято на горі Голгофа поблизу Єрусалима разом із двома розбійниками. Один з учнів Христа, Йосип, був дуже багатою та поважною людиною, а тому зміг випросити в Понтія Пілата тіло вчителя й поховав його у власному саду, точніше, у камінній печері, що знаходилася в його саду. На третій день після власної смерті Ісус Христос воскрес. Цю подію він же й передбачив, але людям важко повірити в такі неймовірні речі, тому вони й не дуже-то вірили. Але янгол спустився на землю, забрав камінь, що затуляв вхід до печери з тілом Ісуса Христа, — і Син Божий воскрес. Протягом сорока днів після свого чудесного воскресіння являвся він спочатку Марії Маг-далині, а потім своїм учням, проповідуючи Царство Боже. Отже, учні Христові стали апостолами й понесли людям слово свого вчителя. Після свого воскресіння Ісус Христос перебував на землі ще протягом сорока днів. У цей період він з'являвся святим апостолам і навчав їх Божественної мудрості. Тому Великодні свята й тривають протягом сорока днів. Чому Великдень — це великий день за народними уявленнями? Давні легенди кажуть, що того дня, коли Ісус Христос народився, день був такий довгий і ясний, що дорівнював аж сімом сучасним дням. Ось така одна з народних версій походження назви цього свята. Під час великодніх свят люди радять дотримуватися основних «запобіжних» засобів, аби все, що робиться в ці дні членами родини, було цій родині на добро, на щастя, на здоров'я. Ось кілька порад щодо крашанок і писанок та інших продуктів, посвячених у Великдень: найкращий час для варіння писанок — чистий четвер; викидаючи шкаралупки з-під крашанок, слід перетерти їх на дрібні друзочки, щоб ними не змогла скористатися відьма. За народними віруваннями, у велику шкаралупку відьма за слушної нагоди набере роси й напоїть худоби, зашкодивши таким чином їхньому здоров'ю; щоб добре неслася свійська птиця, стовчені на порошок шкаралупки від писанок слід додавати в корм для птиці; шкаралупки з крашанок треба викидати потайки, якщо вони не потрібні для інших магічних дій, оскільки в тому разі, якщо відьма заволодіє друзочками від крашанок і вколе когось ними, то людина тяжко захворіє; найкращий спосіб позбутися непотрібних уже шкаралупок — викинути на стріху дому або викинуту у воду, що тече, шкаралупки від крашанки використовувалися раніше для лікування пропасниці, курячої сліпоти, зубного болю (підкурювали хворого), а хустка чи рушник, яким обтирають крашанки, використовували проти бешихи (також підкурювали); свячений хрін допомагає проти нудоти та глистів; свячені пшоно та сіль допомагають від пропасниці; у жодному разі не можна топтати шкаралупки крашанок або писанок — це великий гріх, за який Бог може покарати навіть хворобою. За народними віруваннями, ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу — зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. А посвячена на Великдень голка допомагає від курячої сліпоти. Процедура «лікування»: слід дивитися крізь вушко цієї голки на схід сонця. Народ вірить, що в тому разі, якщо всю великодню службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будеш слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий «термін придатності» — не зіпсується навіть через багато років. Такі довголітні крашанки користуються великим попитом у відьом і нечистої сили: вони всіма силами намагатимуться виманити це яйце з метою застосування у своїх чаклунських експериментах. Найбільшу силу має крашанка, яка побувала в церкві десять і більше років поспіль. Уночі перед Великоднем уся родина бере участь у своєрідному ворожінні: треба покласти в посуд, наповнений водою, монетку та крашанку. Той член родини, який прокинеться раніше від усіх інших, і є господарем монети й крашанки, є найщасливішим цього свята. Здебільшого такий великодній подарунок отримує дівчина на порі, якщо така є в родині. У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і слідкували, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям, які зараз над землею низько літають і за порядком слідкують. Вогонь палили не тільки надворі — у кожному домі родина запалювала символічну свічку й підтримувала вогонь до самого ранку. У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується навіть дітей і літніх людей. Вважається, що коли людина засне, у її сон нечиста сила може проникнути. У крайньому разі дозволяється куняти, але не в ліжку, ліжко навіть розстеляти не можна. Обов'язково треба попросити цієї ночі прощення в померлих родичів, пригадати їх добрим словом. За народними уявленнями, ніч перед Великоднем — магічна, можна за слушної нагоди знайти скарб. Здебільшого скарби чомусь народна уява «розташовує» поблизу кладовищ. Начебто якщо на кладовищі побачиш вогонь, значить, під цим вогнем треба скарб шукати. Але легко нажиті гроші, тим більше знайдені перед Великоднем на кладовищі, до добра не доводять: легко прийшло — легко пішло. Здебільшого скарби ці — прокляті на багато сотень років наперед. Священики цього дня навіть одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священики, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове воскресіння. За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники. На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому не помістився в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу. Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест, потім усі покидають церкву слідом за священиком. Важливо, щоб у церкві ніхто в цей час не залишився, тому церковний сторож уважно перевіряє, чи всі вийшли, а потім ретельно замикає двері та стає біля них — охороняти, щоб відьми до церковного замка не доторкнулися. А залишитися в замкненій церкві можуть спробувати відьми, упирі й інша нечиста сила, що втрачає на Великдень свою силу й тому ховається по кутках святого місця; відьми намагаються торкнутися рукою священика — начебто це додає їм сил. Якщо хочеться побачити цього дня справжню відьму, то слід принести із собою на богослужіння шматочок деревини від труни з дірочкою посередині. І через цю дірочку слід дивитися — потайки шукати відьму. Пощастити з «побаченням із відьмою» має також тим, хто прийде в церкву з вареником (пригадайте один зі способів побачити відьму, пов'язаний із Масляною). Під час урочистого співання «Христос воскрес!» парубки й чоловіки, які стоять на вулиці, стріляють із рушниць і саморобних «гармат». За народними віруваннями, такі постріли вбивають чортів. Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов'язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове «Христос воскрес!» треба не відповідати «Воістину воскресі», а загадати заповітне бажання — і воно обов'язково здійсниться. Певною мірою моторошне вірування наших предків: вважається, що на Великдень можна похристосуватися навіть із померлими родичами. Для цього слід піти на могилу до них під час богослужіння в церкві та сказати традиційне «Христос воскрес!» — і у відповідь, кажуть, можна почути прямо з могили «Воістину воскрес!». Вітати одне одного — христосуватися — люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків). Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчувається, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею — кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски. І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору. Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім — синам, потім — матері, а наостанку вмивається сам господар. За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як буде вестися господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу. Обряд розговін, що припадає на Великдень, — дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову — щоб добре телилася. А потім уже сім'я береться до обіду. Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п'яницю Бог покарає — і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або во хмелю. Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Якщо родина все ще очікує зниклих членів, то слід заховати в сухому теплому місці шматок великодньої паски й три крашанки. Усе це треба прикрити висохлою материнкою, яка є символом вічної надії. Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар — привітати померлих родичів зі світлим воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали. Є дуже цікавий великодній звичай — гойдалка. Походить він ще з дохристиянських часів, є однією з найулюбленіших народних розваг. За часів християнства, як і більшість язичницьких свят, гойдалка пристосувалася до православних переказів. Тепер вважається, що кожен — і найстарший, і наймолодший — має обов'язково погойдатися на Великдень на згадку про те, що зрадник Іуда повісився. У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються-христосуються. У першу чергу слід відвідати близьких людей — родичів, друзів, священика та ін. Урочистий обов'язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати — господар дому. А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого: Коли прийняв Ісус муки, Узяли його під руки, Його мати стояла, Такі слова промовляла: «Як будеш ти воскресати, Перед тобою будуть янголи літати, Зі святим Воскресінням вітати». За свої привітання малеча отримує знову ж таки гроші та солодощі, на додачу — крашанку. У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається — обливальний понеділок. Здебільшого дістається дівчатам, оскільки хлопці в цей день не тільки дотримуються народних традицій обливання водою, але й користуються нагодою в такий спосіб позалицятися. Корені цієї «обливальної традиції» — у вірі в очисну силу води. Не тільки українці завзято очищують себе та свою оселю за допомогою води. Ще давні римляни були переконані, що обливатися текучою водою корисно для здоров'я. Німці вважають, що треба у великодню неділю мовчки зачерпнути води з джерела, причому зачерпувати слід за течією й бажано о дванадцятій годині ночі. Ця вода, на думку німців, має цілющі властивості, дарує здоров'я, У чехів, наприклад, також є традиція обмивати руки й ноги на Великдень. Серби також вірять у цілющу силу води: вони обливають свої доми, виганяючи в такий спосіб нечисту силу. Боснійці мають звичай купатися у джерельній воді — це приносить здоров'я та удачу. Поляки, як і українці, також обливають дівчат водою. Третій день Великодня — день проводжання свята. Молодіжні громади збиралися на танці, ігри й розваги. Від цього дня починається так звана «вулиця» (своєрідні молодіжні вечорниці на вулиці, просто неба). Триває «вулиця» аж до 14 вересня. «Вулиця» передбачає веселе проводження часу: музику, співи, танці тощо. Завдяки цьому звичаю зберігалися народні традиції, позитивні дружні стосунки. Зараз цієї традиції вже майже не дотримуються, молодь обирає дещо інші розваги. Але чи не є сучасні дискотеки оновленим варіантом «вулиці».
