Фуста
Фуста, -ти, фусти́на, -ни, фустка, -ки, ж. = Хуста, хустина, хустка. Желех. Шух. І. 133, 137. Чуб. V. 621, 262.
Зміст
Сучасні словники
- Ху́стка — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Образ українського фольклору.
Фуста
- Хустка — широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.
- ХУСТКА, и, жін.
Шматок тканини або в'язаний, трикотажний виріб, перев. квадратний, який пов'язують на голову, шию, напинають на плечі. Везе Марко.. наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру; хустку 3 білою габою (Тарас Шевченко, I, 1951, 322); Зараз послали по якогось писаря Захаревича.. Прийшов він хутко. Поганенький на личку, рябий, як решето; штани сині, широкі, якась куца свиточка і на шиї зелена хустка; під правицею шапка (Марко Вовчок, I, 1955, 77); Дівчина мерзлякувато куталась у теплу вовняну хустку (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 170); Вийми, мамо, хустку мені з скрині, Синю в диких рожах, ще дівочу (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 135); * Образно. Де не стану, де не гляну-, напливає ночі мла, і зоря свою багряну хустку ізняла (Володимир Сосюра, II, 1958, 259); * У порівняннях. Дід, мов кам'яний, зложив на грудях свої старі, жиляві [жилаві] руки, пог хнюпив голову, укриваючи груди, мов хусткою, білою бородою (Панас Мирний, I, 1954, 166); В синьому небі пливла біла, як пухова хустка, хмарина (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 64);
// Атрибут весільного обряду. Старшій дружці дала [Зубиха] пару свічечок п'ятакових до вінця, хустку руки зв'язати, рушник під ноги (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 211); Дівич-вечір збирає вже Орина Лободівна: хустки подавала за Прохора Осауленка (Пантелеймон Куліш,. Вибр., 1969, 266); Та дівка, до котрої він присватувався, прочула про це й не пішла за нього, й хустки одібрала (Ганна Барвінок, Опов.., 1962, 59). Тернова хустка див. терновий
Відомості з народознавства
- Як елемент народного вбрання хустка використовувалась замість намітки у якості обов'язкового головного убору заміжньої жінки. Вбиралися у неї також незаміжні дівчата взимку, під палючим сонцем та у деяких регіонах пов'язували її як начільну пов'язку.
Хустку носили по всій території України. Влітку — полотняну або куповану ситцеву (вибійчану, мережану, вишиту), взимку — домоткану або фабричну вовняну. Хустка була маркером соціального стану жінки. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжні дівчата часто вив'язувались вінкоподібно. Хустки свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати аби купити своїй дружині хустку. У тому чи іншому вигляді хустка була присутня у традиційному вбранні більшості народів світу. Нині хустки продовжують залишатися частиною вбрання або аксесуаром до нього як жінок, так і, у деяких формах, чоловіків.
Способи пов’язування
- Заміжні жінки
Хустка могла пов'язуватись як самостійно, так і поверх очіпка, кибалки або іншого платового головного убору. У більшості випадків хустку перед вив'язуванням складали по діагоналі. Хустка могла бути зав'язана кінцями спереду або на потилиці. Спереду вони могли бути під підборіддям, над чолом, заховані, або стирчали як ріжки. Ззаду кінці опинялися, якщо хустку схрещували на шиї і зав'язували зверху на кінцях, що були на спині; зав'язували під кінцями на спині; на шиї не перехрещували, а накривали потилицю, скроні, вуха і зав'язували на потилиці. Зверху хустку стискали на «дзьобик», на «коник». Інколи кінці великої квітчастої хустки перехрещували на шиї, але не зав'язували, залишаючи вільно спадати на спині. Багато в чому остаточний вигляд вбрання голови залежав від форми очіпка, на який пов'язувалась хустка. Біля Лубен хустку зав'язували поверх розширеного вгорі очіпка, отримуючи об'ємний головний убір. У Миргородському районі використовували круглий очіпок, що зумовлювало круглу форму остаточного вбрання. У Ніжинському районі хусткою повністю закривали очіпок, тоді як у Козелецькому її обводили навколо очіпка, залишаючи довгі кінці спадати на спині. На Волині ситцевою кольоровою крамною хусткою обв'язували очіпок з твердим обідком і ажурним верхом, попередньо склавши хустку по діагоналі, а потім ще декілька разів. Два кінці цієї хустки зав'язували спереду, два інші клали поверх ажурного денця. До всіх чотирьох кутів хустки пришивали червоні або сині кутаси. Утворений головний убір називали «кимбалка». На Лемківщині носили хустки-«фацелики» з білої крамної тканини. Її не складали по діагоналі, а просто накривали голову, зав'язуючи два кінця на потилиці. Кінці збирали у складки і крохмалили, вони виступали з двох боків голови. Над чолом робили виступ — «чубок». «Фацелик» притримували на плечах видовженим прямокутником полотна — «плахтинкою». «Плахтинка» спадала з плечей на руки вище ліктя і зав'язувались ззаду. На півдні Поділля хустку зав'язували у вигляді великої чорної чалми — «турпана».
- Дівчата
Ряд авторів кінця XIX століття стверджують, що на початку XIX століття в деяких місцевостях українські дівчата, так само як і заміжні жінки, не виходили з хати без хустки. Проте зазвичай дівчата влітку ходили з непокритою головою, вбираючись в хустку лише до роботи, захищаючи волосся від бруду та спеки.Ще особливістю було те, що на відміну від жінок, дівчата не прагнули заховати під хустку все волосся. Більшість способів пов'язування хусток у дівчат повторює жіночі, але є й особливий — вінкоподібний. Для нього хустку складали по діагоналі, обкручували навколо голови поверх кіс, але так, щоб маківка залишалась відкритою. На Чернігівщині хустку згортали валиком, укладали вінкоподібно навколо голови, зав'язували кінці над чолом і ховали їх «калачиком». На Херсонщині у вінкоподібно пов'язаній шовковій хустці кінці над чолом перехрещувались. На Полтавщині така пов'язка відрізнялась об'ємом та висотою. В Лубнах були низькі, насунуті на чоло, «солотівки», у с. Крутий Берег — подібні до чалми, у с. Снітин — високі і гостроверхі, на півдні Лубенського району — високі, з кінцями, зав'язаними над чолом, як ріжки. На Поліссі у вінкоподібній пов'язці хустку зав'язували на потилиці, залишаючи тім'я відкритим. У Східній Галичині хустку складали по діагоналі і ще декілька разів, пов'язували навколо голови, залишаючи верх відкритим і пришивали до кінців хустки яскраву китичку, що прикрашала непокрите волосся. Хустку на свята пов'язували ошатніше ніж у будні, поєднували її з квітами. На Лубенщині при вінкоподібному пов'язуванні голови квітку застромляли з правого боку. На Західному Поділлі у Теребовлянському районі дівчата пишно прикрашали голову квітами. В селах Довге, Деренівка, Скоморохи незакрите хусткою волосся прикрашали живими, а взимку штучними квітами. У селі Кровинка навколо голови викладали вузенький віночок. У Городоцькому районі Львівщини хустку прикрашали квітами над чолом, від вуха до вуха, у вигляді підкови.
Хустка у сучасній моді
Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і у сучасному вбранні. «Бабусину хустку» як головний елемент використала у своїй колекції «Love Ukraine» дизайнерка Олена Лурдес. Окрім цього одяг був прикрашений україномовними написами та імітаціями віночка зі стрічками на каптурах костюмів спортивного стилю. Дизайнерка Олена Сереброва у своїй колекції «Fall 2011» як головний елемент використала хустку. Саме з хусток особливим ручним способом виготовлялась тканина, а уже з неї — одяг. Пані Сереброва називала цей матеріал «різанка». З нього були виготовлені сарафани та пальто.
Ілюстрації
|
|
|
|
|
Медіа
Див. також
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ=Університетський коледж}}}]]
