Чай

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Чай, ча́ю, м. Чай. Чай пити. Рудч. Ск. Т. 33.

Сучасні словники

Ча́й, ю, чол.

1. Південна вічнозелена рослина (дерево або кущ), із висушеного і спеціально обробленого листя якої приготовляють ароматний напій. Чай — вологолюбна рослина, його вирощують у східній частині Гімалайських передгір'їв, а також на приморських схилах Східних і Західних Гат, де буває багато опадів, а температура повітря не дуже висока (Економічна географія зарубіжних країн, 1956, 186).

2. Висушене і спеціально оброблене листя цієї рослини, яке вживається для приготування ароматного напою. Шили [вони] з того шмаття маненькі торбиночки і накладали в них всякі принесені з собою речі: пачечки з тютюном, теплі шкарпетки, чай і цукор (Юрій Смолич, II, 1958, 21); Нам давали на пайок такий пресований чай у плитках (Олесь Донченко, V, 1957, 571); * У порівняннях. Прив'ялене сіно пахне, як чай (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 70). Зелений чай див. зелений; Чорний чай див. чорний.

3. Ароматний напій (перев. гарячий), настояний на листі цієї рослини. Турн, по воєнному звичаю, 3 горілкою напившись чаю, Сказать попросту, п'яний спав (Іван Котляревський, I, 1952, 178); Змерзлий на ґанку майор охоче повернувся в кімнату і, щоб зогрітися, взяв склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив у горло (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 222); // Напій, настояний на листі, цвіту або стеблі деяких запашних рослин, що вживається замість настою цієї рослини. На столі вже стояли паруючі млинці і чай, настояний на м'яті (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 55); Чай, виготовлений з квітів глоду, при тривалому вживанні знижує кров'яний тиск (Хлібороб України, 9, 1968, 44).

4. перен. Те саме, що чаювання. На чай вечірній запрохав я того черця, що стрів мене вкраїнським привітанням (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 143); Голосний тут залунав дзвінок: на осоружний скликають чай (Павло Тичина, I, 1957, 227). ♦ На чай давати (дати) — давати чайові. [Оксюша:] Голубчику, поможи мені! Я тобі на чай дам! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 331); На чай запрошувати (запросити) — запрошувати в гості, на чаювання. Водили нас скрізь по всіх кімнатах, все показали, а потому запросили на чай (Михайло Коцюбинський, II, 1956, 420); За чаєм — під час чаювання. Всі за чаєм сиділи й розмову Про любое між собою вели (Леся Українка, IV, 1954, 88); І за чаєм він думав, що Вірненькому треба придбати збрую і перевести до нового станка, бо це виїзний кінь (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 414).

Історія чаю

  • Міфи і перекази

Згідно з китайською традицією, чай був відкритий культурним героєм Шень-нуном, покровителем землеробства та медицини, одним з Трьох Великих, що створили всі ремесла і мистецтва. За переказами, Шень-нун подорожував у пошуках цілющих трав з котлом на тринозі, в якому кип'ятив воду для цілющих відварів. У 2737 році до н. е. в казан з окропом впали кілька листочків чайного дерева. Відвар здався смачним і викликав бадьорість: з тих пір Шень-нун не пив інших напоїв. Інший міф, пізнішого походження, приписує винахід чаю знаменитому буддистському проповіднику, засновнику чань-буддизму Бодхидхармі. За переказами, в 519 р. н. е. Бодхідхарма віддавався медитації, але заснув. Прокинувшись, у гніві він вирвав вії (або відрізав собі віка) — і кинув на землю: наступного дня в цьому місці виросли пагони чайного дерева. Бодхідхарма спробував відвар з листя і виявив, що вони проганяють сон. Спочатку чай використовувався як лікарський засіб — і його вживання в якості напою широко поширилося під час китайської династії Тан.

  • Китай

Саме в Китаї стали вперше вживати чай як ліки, а потім — і як напій. Саме від китайської назви чаю («ті» у південних діалектах, «ча» в північних і в кантонському) походять назви чаю в різних мовах, причому вибір північної або південної вимови вказує на основний спосіб доставки чаю — відповідно, сушею або морем. Вже за династії Хань чай використовували як ліки; у роки Тан чай стали вживати, як напій. До другої половини першого тисячоліття сформувалися традиції вживання чаю, китайці відмовилися від варіння чаю, яке раніше практикувалося, і перестали додавати в чай сіль. Лу Юй написав «Канон чаю» (Ча цзин). У той час чай зазвичай виробляли у вигляді брикетів, перед заварюванням товкли у ступці. багато для популяризацію чаю як напою та чайної церемонії зробив Лу Тун. За династії Сун у вжиток увійшов листовий чай і чай у вигляді порошку (його збивали віночком з невеликою кількістю води), а чаювання перетворилося на вишукане проведення часу, вершиною якого була Сунська чайна церемонія. Саме такий варіант приготування чаю запозичили японці, пізніше включивши його до своєї чайної церемонії.