Бранка

Бранка, -ки, ж. 1) Плѣнница. Дівка бранка, Маруся попівна Богуславка. ЗОЮР. І. 210. 2) Наборъ (рекрутовъ). Я пішов до бранки, та не здавсі. Шух. І. 317. Стережіться, парубочки, бо либонь бранка буде. Гол. І. 139. 3) Родъ рыбы: Barbus fluviatilis. Вх. Лем. 394. Ум. Бріночка.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках БРАНКА, и, жін.

1. нар.-поет. Жіночий рід до бранець. [Панас:] Заберемо бранок з татарських базарів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 442); Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Леся Українка, I, 1951, 71); — Чуєш, Ваня, дома я! Вже не бранка, не сірома, Вірна подруга твоя (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 43).

2. тільки одн., діал. Рекрутський набір. — Е, ні, пане. То не така бранка. То перед війною бранка, така, що лише кривого та сліпого пустять (Іван Франко, VII, 1951, 302).

бра́нка – іменник жіночого роду, істота

відмінок однина множина називний бра́нка бра́нки родовий бра́нки бра́нок давальний бра́нці бра́нкам знахідний бра́нку бра́нок орудний бра́нкою бра́нками місцевий на/у бра́нці на/у бра́нках кличний бра́нко бра́нки

Ілюстрації

Зовнішні посилання

: