Акання

Зміст

1 Словник Грінченка
2 Сучасні словники
3 Акання та окання
4 Ілюстрації
5 Медіа
6 Див. також
7 Джерела та література

Словник Грінченка

А́кання, -ня, с. Частое повтореніе меж. а. З чим пов'язане в українській мові таке явище, яке по суті результатами збігається з південноросійським та білоруським «аканням», одначе торкається лише дуже обмеженої кількості слів: Багатий (при давньорус. богатыи) Гаразд (при давньорус. гораздыи) Гарячий (при давньорус. горячии)? Це при тому, що українська мова “окаюча”.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Акання - нерозрізнення [о] і [а] в ненаголошених складах. Властиво южноруським і всім білоруським діалектам; є нормою в російською та білоруському літературних мовах (в білоруській мові акання відбивається і на письмі); ненормативної в північних діалектах української мови [1]. Акання протиставлене окання - розрізнення [а] та [о] в усіх позиціях; окання властиво північним великоросійським діалектам. В болгарською мовою акающім є Родопский (Смілянський) діалект, причому в говорах сіл Тихомир і Тріград акання виявляється в усіх ненаголошених складах, а не тільки в предударном [2]. Акання існує також в деяких діалектах словенської мови [3].

Зазвичай прийнято вважати, що акання виникло відносно пізно, не раніше XIV століття. Найдавніші випадки змішування букв о і а на листі в ненаголошених складах ставляться до цього часу і зафіксовані в пам'ятках московського походження.

Існує думка (висхідний до Олексію Шахматову) про більш ранню появу акання. Відповідно до цієї точки зору, акання виникає ще в деяких говорах праслов'янської мови внаслідок втрати довготних протиставлень в системі вокалізму. Причина пізнього відображення акання на письмі в цьому випадку пояснюється відсутністю стародавніх пам'ятників, написаних на території розповсюдження цього явища.

До акання не відносяться такі зовні схожі з ним явища:

рефлекси праслов'янських * or-, * ol-як ра -, ла - замість власне давньоруських ро -, ло -: рости, раб, робота, раждаті, ладія, лакаті, приставка раз-/рас - - це південнослов'янський рефлекс, властивий для церковнослов'янської мови і в багатьох випадках перейшов в літературну норму російської мови; українські слова гарячий, багатий - це асиміляція предударном гласного ударному; споконвічні форми недосконалого виду ранять, вопрашаті, помагаті, покарятіся та ін - це чергування голосного в корені, згодом зникла під впливом аналогії; нерегулярні зміни деяких слів під впливом закріпилося в літературній мові); зазначене в деяких пам'ятниках XIV-XV вв. зміна о-на а-на початку слова або кореня після ь, що є особливим фонетичним розвитком: Вь апустевшіі землі, Сарата 'спахать' (з с'+ Оратів); деякі відмічені в древненовгородском діалекті зміни о-в а-в закінченнях, що є морфологічним, а не фонетичним явищем: детьск аму, черн ОДА (у другому випадку СР аналогічні зміни в сербській мові).

Акання та окання

Українські вчені вважають, що в церковнослов'янській мові не було російського "акання" Застосування старослов'янської мови для релігійних відправ дуже важливе, але в Україні вона повинна звучати в українському, а не в російському фонетичному оформленні. Про це заявив заступник голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів Застосування старослов'янської мови для релігійних відправ дуже важливе, але в Україні вона повинна звучати в українському, а не в російському фонетичному оформленні. Про це під час "круглого столу" на тему: "Церква та українська мова", приуроченого до Дня української писемності та мови, заявив заступник голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів.

За його словами, у церковнослов'янській мові ніколи не було ні "акання", ні пом'яшення приголосних, тож вимовляти слова молитов та богословські терміни треба з дотриманням цих правил.

На думку Пономаріва, Церква є одним із чинників збереження української мови. Він стверджує, що Українська греко-католицька церква ще за середньовічним розпорядженням Рима веде церковні відправи національною мовою. Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна церква теж застосовують українську мову.

Українська православна церква Московського патріархату намагалася бути "якоюсь мірою українською церквою", але, на переконання мовознавця, завдяки Патріархові РПЦ Кирилові вона стала елементом збереження так званого "единого русского мира".

Заступник голови ВУТ "Просвіта" нагадав, що в Ізраїлі відродили мертву мову - іврит, а в нашій державі дехто робить спробу звести нанівець "живу, багату, велику" українську мову. "Нам треба брати приклад з них (з Ізраїлю - ред.)", - переконаний Пономарів.