Калач

Калач, -ча, м. 1) Калачъ. За багачем сам чорт з калачем. Ном. № 142З. Чужим діткам дулі, а нашому калачі, щоб спало уночі. Мет. 3. Вип’є коряк меду чи горілки, калачем закупіть. К. ЧР. 273. 2) Дѣтская игра, въ которой лежащій внизъ лицомъ ребенокъ, имѣя на своей спинѣ пальцы сидящихъ вокругъ дѣтей, угадываетъ по счету словъ пѣсни, на чьемъ пальцѣ остановилось кольцо. Чуб. III. 99. Ум. Калачик.

Сучасні словники

Калач Академічний тлумачний словник КАЛАЧ, а, чол. Білий хліб особливої форми, випечений із крученого й переплетеного тіста. Хочеш їсти калачі — не сиди на печі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 81); Пекарня і справді чудова: тут.. буханці, вергуни, калачі, пампухи, балабушки (Марко Вовчок, VI, 1956, 283); Пішла й тітка Мотрона глянути до печі: чи присмагли калачі (Яків Качура, II, 1958, 12). ♦ Калачем не заманити див. заманювати.