Обід

Обід, -ду, м. 1) Обѣдъ. Ой був Сава в Немирові в ляхів на обіді. Макс. Становити обід. Устраивать поминальный обѣдъ. 2) мн. Обіди. Обѣденное время. Уже обіди. Сонце гріє. Греб. 352. Були вже пізні обіди, а люде з церкви ще не вийшли. Левиц. І. 25. 3) До-обід. До обѣда. Як би поспав до обід, так приснився б ведмідь. Ном. № 11308. Ум. Обідець, обідонько. Рудч. ЧП. 205. Для тебе тещенька обідець готує. Грин. III. 526.

Обід, о́боду, м. Ободъ. Рудч. ЧП. 250. Ум. Обідець.

{subst:Шаблон:Словник}}

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОБІ́Д, у, чол.

1. Споживання їжі серед дня, між сніданням і вечерею. Уже всі помічають, що за обідом я не спускаю з неї очей (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 254); Семен посеред обіду встав, вийшов з хати і почав рубати дрова (Леся Українка, III, 1952, 640); Помирившися під час обіду,.. вони тепер оглядали книгосховище (Юрій Смолич, I, 1958, 76); Пригощання, яке влаштовують удень з якогось приводу, з певної нагоди. Діточки.. У жупанах походжають, Старців закликають На обіди (Тарас Шевченко, II, 1953, 50); Вдень підполковник Гречкун запросив до себе офіцерів полку на обід. Трапеза була гучна й багата (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 155). Давати (дати, ставити, поставити) обід кому і без додатка — влаштовувати з певної нагоди денну трапезу для гостей, сторонніх людей. Натякнув [Колісник], що, певно, дворянство буде давати обід (Панас Мирний, III, 1954, 285); Будучи уважним, Голова наш дав обід двом гостям поважним (Степан Олійник, Вибр., 1959, 130); — Зробити поминки я хочу, Поставити обід старцям (Іван Котляревський, І, 1952, 90); Прошений обід — те саме, що Званий обід (див. званий). Іде Журавель на прошений обід (Іван Франко, IV, 1950, 57).

2. Їжа, признач. для споживання вдень. Бабуся внесла нам обід, тривний, смачний і недорогий (Нечуй-Левицький, II, 1956, 391); Лис Микита йде й міркує: Що би то зробити слід? Конче треба курку вкрасти, Щоб на завтра був обід (Іван Франко, XIII, 1954, 267); Біжить дружина робітника, несе чоловікові обід (Олександр Довженко, I, 1958, 54).

Лишати (лишити, залишати, залишити, зоставляти, зоставити і т. ін.) без обіду — за якусь провину залишати учня в класі після закінчення уроків (про покарання в старій школі). Б'є сторож нас, щоб відчищали ми черевики од грязі. За це лишають «без обіду» (Володимир Сосюра, II, 1958, 366).

3. розм., заст., також обіди, ів, мн. Середина дня, коли звичайно обідають; обідня пора. І обід, і полудень минувся, а Левка нема. Увечері вже Івга стала тужити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 271); — Ще в обіди, — пригадувала собі Мелашка, — вітер був не такий рвучкий, проти ночі ж розійшовся, що з ніг валяє... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 144); В Зіньків приїхали в обід. Містечко жило тривожним життям (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 305).

До обіду, рідко До обід: а) у першу половину дня. Ще до обіду я вільний.., а по обіді звичайно заходить до мене Горький з цілою родиною і тягне рибу ловити (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 355); б) до середини дня. Якби поспав до обід, так приснився б ведмідь (Номис, 1864, № 11308); — Де ти бродиш цілий день?.. То, бувало, хоч удень дома; а тепер понудився до обіду, а там і скрився (Панас Мирний, I, 1949, 352); Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 151); Під обід — близько середини дня. Було вже під обід; Після обіду, рідко Після обід; По обіді: а) на початку другої половини дня. Петро зараз після обід узяв рушницю і пішов у гай (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 95); Твердохліб зрадів, коли одного дня, десь по обіді, до нього завітала.. Ярина (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 125); б) у другій половині дня. Після обіду Оксен знову сіяв разом із Бовдюгом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 83); Цей день так і минув: біля воза до обіду провозилися, по обіді в клуні віяли зерно (Андрій Головко, II, 1957, 136); Сонце з обід [звернуло] — про час, коли починається друга половина дня. Сонце давно вже звернуло з обід (Григорій Косинка, Новели, 1962, 120); Сонце під обід [підійшло, підпливло і т. ін.] — про час, коли кінчається перша половина дня. Дні зимові короткі.. Недавнечко ніби розвиднілося, а сонце вже й під обід підпливло (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 397); Було сонце під обід уже, а народ не розходився (Андрій Головко, II, 1957, 158).

Ілюстрації

Цікаві факти

Українська кухня користується широкою популярністю серед слов'янських кухонь. Вона давно одержала поширення далеко за межами України, а деякі страви української кухні, наприклад борщі і вареники, увійшли в меню міжнародної кухні. Вони користуються великим попитом у ресторанах і столових Москви, Санкт-Петербурга, Тбілісі, Праги, Софії, Будапешта. Українська національна кухня склалася досить пізно, в основному до початку XIX ст. Доти її важко було відмежувати від родинних їй польської та білоруської кухонь. Це пояснюється тривалістю і складністю процесу формування української нації і української держави, тому що різні частини території її входили до складу різних держав (Литви, Польщі, Угорщини, Румунії).

І до цих пір збереглися розходження між блюдами Чернігівщини і Галичини, Полтавщини і Волині, Буковини і Харківщини, Поділля і Закарпаття. Українська кухня була створена на базі вже сформованих у кожній з регіональних частин України елементів кулінарної культури. Попри те, що ці елементи були дуже різнорідні, унаслідок величезності території, що розкинулася від Карпат до Приазов'я і від Прип'яті до Чорного моря, розходження природних умов і історичного розвитку окремих частин її, сусідства безлічі народів (росіяни, білоруси, татари, ногайці, угорці, німці, молдавани, турки, греки), українська кухня виявилася на рідкість цільної, навіть трохи однобічною як по добору характерної національної харчової сировини, так і за принципами його кулінарної обробки. У національну українську кухню не ввійшли традиції давньоруської кухні, зв'язок з якою була втрачена після монголо-татарської навали. Це відрізняє українську кухню від російської і білоруської, де древні традиції, хоча і видозмінювалися, але тим не менше зберігалися протягом багатьох століть.

Разом з тим українська кухня сприйняла деякі технологічні прийоми не тільки німецької й угорської кухні, але і татарської і турецької, по-своєму частково видозмінивши їх. Так, обсмажування продуктів у перегрітій олії, властива тюркським кухнях, було перетворено в українське "смажання" (тобто пасерування овочів, що йдуть у борщі чи в другі страви), що, наприклад, абсолютно не властиво українській кухні. А різноманіття страв із свинини ріднить українську кухню з кухнями західних слов'ян і угорців і сусідів українців - білорусів, однак використання сала в українській кухні надзвичайно різноманітно.