Я

Я, мѣст. Я. Я од людей чула. МВ. II. 9. Дитина мені хвора. Камен. у. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35.

Сучасні словники

<a href="http://slovopedia.org.ua/29/53423/24396.html">Я, Я</a> • Я – тридцять третя й остання літера українського алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на словяно-кирилич. графіч. основі. Назва літери я вживається як іменник кс.р.: велике Я,мале я. У давньрус. і староукр. мовах звуки а і йотований ja позначалися літерами («юс малий»)- після м’яких приголосних («а» йотоване)- після голосних і на початку слова. У староукр. графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст. крім рукописної , з’явилася друкована форма літери. • Я - мене, займ. особ. 1 ос. одн. • 1. Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98). • Відсохла б рука мені див. відсихати; Гляди [ж] мені—уживається для вираження застереження або погрози. — Говорила я тобі раз, щоб ти завела в цьому селі празник мироносиць,.. а ти мене не послухала. Гляди заведи й в цьому селі цей празник, бо буде тобі гріх од бога, як мене не послухаєш (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 323); — Як з'їси те, що тобі поклали, дядина скаже: «Бери ще шматочок», а ти гляди мені, щоб не брав (Іван Багмут, Опов., 1959, 4); Грім би мене вдарив (побив) див. грім; Дивовижа мені див. дивовижа; Не я буду див. бути; Оце (це, се) [й] я розумію! див. розуміти; Побий мене [святий] хрест (грім, боже і т. ін.); Хай (нехай) мене [святий] хрест (грім і т. ін.) поб'є; Побила б мене свята земля див. побити;

Ілюстрації