Оженіння
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 08:36, 29 листопада 2013; Наталія Качанюк (обговорення • внесок)
Ожені́ння, -ня, с. Женитьба. Ти вже аж обрид мені з своїм оженінням. Ум. Оженіннячко. Єсть у вас синки на оженіннячку, єсть у вась дочки на даваннячку. Чуб. III. 468.
Зміст
Сучасні словники
Орфографічний словник української мови
весі́лля 1 іменник середнього роду обряд одруження
весі́лля 2 іменник середнього роду люди, присутні на святкуванні одруження
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОЖЕНІННЯ, я, сер., рідко. Дія за значенням оженити і оженитися. Всі поздоровляли Радюка з оженінням, бажали йому щастя-долі в новому житті (Нечуй-Левицький, I, 1956, 618); Коли оповів Дмитро Катерині свою бесіду з дсдем [татом] про оженіння, попала дівчина в задуму (Гнат Хоткевич, II, 1966, 83).
Ілюстрації
|
|
|
|
