Пустка

Пустка, -ки, ж. 1) Нежилой домъ, опустѣвшій домъ. Г. Барв. 249. У нашого Галагана вишивана хустка, буде в наших Озерянів не одная пустка. Нп. 2) Участокъ земли, принадлежащій лицу, выбывшему изъ сельскаго общества. Козел. у.

Сучасні словники

пусте житло; (необжита земчя) пустир, пустище, пустирище, пустиння, пустовщина; (в хаті) запустіння; (в серці) ПОРОЖНЕЧА.

Стояти пусткою — бути пустим, безлюдним (про приміщення). В новій хаті жив Мороз із сім'єю, стара — стояла пусткою (Степан Васильченко, II, 1959, 325); В сьомому класі не було нікого — клас стояв пусткою, потрощені парти, брудні голі стіни (Олександр Довженко, I, 1958, 362).

Пусткою пахне (віє, тягне, віддає і т. ін.), безос. — віє запустінням. Пахне пусткою в хаті (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 25); Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає; і вікна чималі, а сумно (Олекса Стороженко, I, 1957, 90); В хаті віяло пусткою. Нетоплена кілька днів піч дихала холодом (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 75).

Ілюстрації

Медіа

http://www.youtube.com/watch?v=NFEsJgC5lzM