Павич

Словник Грінченка

Павич, -ча, м. 1) Павлинъ-самецъ. Ручку з ручкою зчепивши, мов павич і пава, йшли із церкви молодії, роду честь і слава. Мкр. Н. 2) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Чуб. VII. 427.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)

ПАВИЧ, а, чол.

1. Те саме, що пава 1. На дереві скрізь пурхали райські птиці та павичі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 295); За штахетами на пташиному дворі — райдужна карусель з індиків, цесарок та павичів (Андрій Головко, II, 1957, 480).

2. Самець павл (у 1 знач.). З липи злетів павич, розпустив свій блискучий хвіст і крикнув своїм диким голосом (Нечуй-Левицький, I, 1955, 344); * У порівняннях. Зірвалася зірка й покотилася небом, як химерний павич, роздуваючи синього хвоста (Олесь Донченко, II, 1956, 148).

Ілюстрації

|style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px |style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px |style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px |style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px |style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px |}