Іменинник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 22:16, 28 листопада 2013; Чернишова Дарія (обговорення • внесок)
Іменинник, -ка, м. Именинникъ. Шевч. (О. 1862. III. 17).
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
Онлайн словник української мови
Іменинник а, ч. 1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Руд., Вітер.., 1958, 23); * У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Мик., І, 1957, 405).
^> Дивитися (ходити і т.ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956. 155). 2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Донч., Вибр., 1948, 76).