Гірко

Гірко

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.

Гірко нар. 1) Горько. Гірко ззісти, жаль покинути. Ном. № 4775.
2) Горестно, горько, бѣдственно, тяжело. Обіллється гірко сльозами. Лукаш. Гірко зароби, солодко ззіж. Ном. № 9968. Ум. Гіренько, гіркенько. Неня лиш заплакала гіренько. Федьк. Як гіренько і тяженько було відробляти, — годі і споминати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971.

ГІ́РКО.
1. Присл. до гіркий 1,3. Над водою гірко і п'янко пахло осиковими сережками (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 466); Гірко жилося Тарасові в рідній сім'ї через злидні та недостачі (Панас Мирний, V, 1955, 309); І плаче гірко Ярославна В Путивлі-граді на валу (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 36).
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття гіркого смаку. — Щоб не гірко було після пива, так купи їй медяничків (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 473).
3. у знач. присудк. сл. Про почуття прикрості, болю. Важко матері, таке згадуючи: гірко та сумно на душі (Панас Мирний, II, 1954, 83); Що то за мука до нікого живого словечка не промовити — се дуже гірко (Василь Стефаник, III, 1954, 23); То був у них веселий вечір, багато вони сміялися, хоч Крутоярові на серці було гірко (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 273).
4. розм. Уживається у знач. багато, дуже, сильно, важко. [Савка:] Кажу: чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш? (Степан Васильченко, III, 1960, 64); — Як не роблю гірко, а зимою, дивись, ізнов нічим ока запорошити. Ні в мішку, ні в горшку (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 7).
5. виг., розм. За народним звичаєм — вигук за весільним столом, цю виражає прохання до молодих поцілуватися. Весілля... Всі дружно гукають: — Гірко!.. Гірко!.. (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 253); Тут «гірко» хтось давай кричать. Таке там почалося... При генералі цілувать Марину довелося (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 21).

Синоніми

гі́рко (присудк.сл.) - про наявність знегод, труднощів, страждань

1. ва́жко (присудк. сл.) - про наявність знегод, труднощів.
2. неле́гко (присудк. сл.) - про наявність знегод, труднощів, пережеань.
3. непере́ливки (розм.) - важко, скрутно сутожно комусь (про наявність знегод, труднощів, страждань).
4. несо́лодко (присудк.сл) - про наявність знегод, труднощів, страждань.
5. скру́тно (присудк. сл.) - складно у матеріальному відношенні.
6. суту́жно (присудк. сл.) - важко через складні обставини, великі труднощі; скрутно.
7. тру́дно (присудк. сл.) - важко матеріально; сутужно, скрутно.
8. ту́го (присудк. сл.) - важко (про труднощі в чомусь, нестатки і т. ін.).
9. тя́жко (присудк. сл.) - про наявність знегод, труднощів, страждань.

гі́рко - про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку

1. ва́жко (кому, присудк. сл.) - про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій.
2. тя́жко - про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан.

гі́рко - з великою силою вияву

1. ва́жко - з великою силою вияву.
2. ду́же - великою мірою, надто, надзвичайно.
3. си́льно - у великій мірі, надто, надзвичайно.
4. тя́жко - з великою силою вияву.

Цитати української літератури з використанням слова гірко

1. "А мокрий степ гірко пах полином і тихо шумів од вітру" (Тютюнник Григір Михайлович - "Климко")
2. "Та як став він говорити, яково важко у чужих людей жити, та яково сумно, почала тоді дівчина знов сильно й гірко плакати" (Вовчок Марко - "Кармелюк")
3. ""І ти, Бруте!.." — гірко подумав Микола Степанович і зрозумів, що підтримки у видавництві він не матиме ні від кого" (Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - "Чистка")