Ґрунь

Ґрунь, -ня, м. Хребетъ горы. Шух. І. 1.

Сучасні словники

ГРУНЬ, я, чол., діал. Вершина гори. Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); З-за Красного груня, що маківкою вп'явся в блакитне небо і оповився білою хмаркою, поволі викотилось гірське сонце (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 152).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — С. 182.