Мужність

'Му́жність' — якість особистості, що виражається в здатності діяти рішуче і доцільно в складній небезпечній обстановці, контролювати імпульсні пориви, долати можливе відчуття страху і невпевненості, в умінні мобілізувати всі сили на досягнення мети. Вищий прояв мужності — героїзм.

'Герой' (дав.-гр. ἥρως, hḗrōs — святий, священний, божественний, богатир, звитяжець, витязь) — людина, яка здійснює великі вчинки на благо людського суспільства. У стародавні часи, зокрема в давній Греції, у зв'язку з надзвичайними здібностями, героїв вважали за напівбогів. У наш час героями називають видатних своїми здібностями й діяльністю людей, що виявляють відвагу й самовідданість у бою та праці, людей, які втілюють основні риси певної епохи. Герої — це ідеальні носії сили й богатирського духу, посередники між людьми та богами, добродійники грецького народу, засновники грецьких міст і держав, фундатори законного порядку. Історія не вбачає в героях ні історичних осіб, ні символів (абстрактних понять, що втілились у відповідні образи). Герої — ідеальні особистості, не підвладні випадковостям середовища й перетворені в пластично цілісні індивідуальності. Деякі герої — витвори фантазії, без історичного ґрунту. Такі, усі уявні засновники міст, родоначальники філософії тощо. Інші, можливо, були історичними особами, проте в міфах вони до цілковитого невпізнання ідеалізовані народною фантазією, як, скажімо, більшість героїв Троянської війни. Одні з героїв, мабуть, первісно були богами, але завдяки міфам їх перенесено, так би мовити, з неба на землю. В епосі героями називається майже кожна людина, що виділяється фізичною силою, розумом, хоробрістю й ін. Героями звуться передусім царі — басилевси й члени аристократичних родин, що пов'язували свій родовід з якимось богом. Гесіод перший називає покоління борців під Троєю й Фівами напівбогами. У Піндара герой вперше є об'єктом релігійного культу. Місцем поклоніння герою спочатку були їхні могили, але поступово культ деяких героїв зростає, їм починають споруджувати вівтарі та храми. Таємнича доброчинна діяльність героїв як місцевих духів, що, нібито, допомагає людям у критичні хвилини (наприклад, поява Тесея біля Марафона), оточила їх священним ореолом. Культ героїв полягав у своєрідних жертвоприношеннях, відмінних від жертв богам. Це були офірування на честь померлих, що складалися з узливання на могилу героя меду, вина, олії й молока. Пізніше героями стали зватися навіть історичні особи (Гармодій, Брасид, Леонід I та ін.). Часом поняття «герой» ототожнювалося з поняттям «блаженний». Культ героїв вплинув на обожнювання елліністичних царів та римських імператорів. У народній творчості слов'янських народів героям відповідають богатирі, витязі, лицарі. У зв'язку з впливом християнства про їхнє божественне походження вже не йдеться, їхня сила пояснюється як дар Божий. Цікаво, що у творах слов'янських народів часів Середньовіччя, як давньогрецькі так і біблійні герої часто називаються витязями чи богатирями.